Один із найвідоміших британських політиків ХІХ століття і двічі прем’єр-міністр цієї панівної на той час світової потуги – лорд Палмерстон – навряд чи пишався б порівнянням з Дональдом Трампом. Проте ледь не всі дії чинного президента США з моменту його вступу на посаду спонукають пригадати чи не найвідомішу цитату Палмерстона, сказану ним ще в статусі міністра закордонних справ: «У нас немає вічних союзників і немає вічних ворогів. Лиш наші інтереси вічні й незмінні, і ми зобов’язані дотримуватися цих інтересів». Однак трампівське «Америка перш за все» звучить надто вже подібно.
З певної перспективи політики середини і другої половини ХІХ століття були більш щирими за своїх попередників і наступників. Вони прийшли в епоху після романтичних, проте від цього не більш реалістичних гасел «свободи, рівності, братерства» та після також романтичної на них реакції в дусі «повернемо істинний лад». Ще більший контраст виникає при порівнянні слів Палмерстона з декларованими на Заході засадами світової політики після Другої світової війни. Назвімо їх «політикою цінностей».
Ще зовсім недавно було важко уявити американського чи західноєвропейського політика на високих посадах, який би так неприховано цинічно пояснював свої мотиви. Якби в когось із попередників Трампа за останні 80 років була ідея-фікс встановити контроль над Гренландією, вони принаймні обґрунтовували б це якимось «вищим благом» – захистом демократії, наприклад.
Західні суспільства і ті, хто на них взорується в решті світу, звикли говорити про універсальні «західні цінності»: свобода особистості, рівні права, демократія… Хіба не цей набір в тій чи іншій формі зазвичай уявляємо і ми, українці, коли ведемо мову про те, чим є Захід, чим має керуватись міжнародна політика під його проводом і що ми, зокрема, захищаємо від російської навали? Потрібно поважати право націй на самовизначення, міжнародно визнані кордони держав, права людини і карати тих, хто цей морально обґрунтований порядок речей порушує.
Ця схема добре звучала й іноді навіть працювала в часи «холодної війни» з її біполярним світом. Але «кінець історії», у який стільки людей на Заході увірувало після падіння Берлінського муру й розпаду СРСР, зіграв дуже, дуже злий жарт. Відсутність чітко окресленого супротивника, віра у вічність власної моделі та постмодерні ідеї в дусі «множинності правд» зробили політику, зокрема міжнародну, нездатною реагувати на нові виклики для декларованих цінностей. Україна 2014 і 2022 років – дуже яскравий, але лише один із багатьох прикладів.
Жодні правила не будуть працювати без неминучості покарань за їх порушення. Якщо анексії й масове насильство проти цивільного населення вважаються злочинами, то злочинців треба карати. Де б це не було і хто б не був порушником. Порушення правил завжди дає перевагу тому, хто так робить. Якщо дієві санкції у відповідь не настають – чому б не порушити їх ще раз. І знову, знову, знову… А тоді те, що можна Росії, захочуть повторити й інші режими, для яких не існує жодних моральних цінностей, – Іран, Китай, КНДР та ін.
За таких реалій є два шляхи реагування. Перший – намагатись виправити прогалини в політичному порядку, що таки базується на добрих і морально правильних цінностях, відновити його дієвість і престиж. Другий – перестати робити хорошу міну при поганій і грі й визнати новою нормою те, що донедавна вважалось відхиленням від неї. Схоже, що Дональд Трамп робить останнє. Тому й значно краще розуміє Путіна, Кім Чен Ина та їм подібних, ніж демократично обраних лідерів.
Найновіший сюжет із запровадженням Трампом маси тарифів для різних країн також вкладається в таку логіку. Адже розміри тарифів для тієї чи іншої країни ніяк не залежать від її поведінки на міжнародній арені, географічного розташування, суспільних норм і моральних цінностей її суспільства. Ця та інші дії чинної адміністрації Білого дому спонукають трішки відредагувати фразу Палмерстона: «У нас немає вічних союзників, немає вічних ворогів, немає вічних цінностей. Лиш наші інтереси вічні й незмінні». Чарльз Дарвін був би задоволений. Зрештою, він представник тієї ж епохи, що Палмерстон чи Бісмарк.
Для України все це погані новини. Один із найважливіших аспектів нашої боротьби проти Росії – ціннісний. Ми на стороні добра, ми відстоюємо те, що згідно з усіма засадами Західної цивілізації (і античних, і християнських) є моральним – Батьківщину, свободу, спосіб життя. А разом з ними також той ціннісний порядок речей, який ще донедавна вважався правильним у глобальному масштабі. Саме це уможливило міжнародну підтримку України, достатню для нашого виживання, хоч і (поки що) не перемоги. Що менше моральних цінностей буде в міжнародній політиці і мисленні, нехай навіть на рівні декларацій, то важче нам буде.
Чи ця тенденція стане новою нормою – покаже час. Підстав говорити про «нові темні віки», «нове Середньовіччя», про право сильного, а не морального – чимраз більше. Головний творець і гарант попередньої «політики цінностей» в особі США вже прямим текстом зрікається її. Чи вдасться зберегти морально і ціннісно правильну систему світу зразка останніх 80 років, а чи це було лише тимчасове відхилення від традиційно дарвіністських міжнародних відносин упродовж людської історії – це залежить передусім від Європи.
У цьому є певний символізм – попри всю свою лінійність історія робить повне коло. Доля й цінності Заходу залежатимуть від частини світу, де вони сформувались і звідки вирушили у донедавна тріумфальний похід Земною кулею, – від Європи. Якщо вона таки вийде з такої приємної, проте ефемерної зони комфорту й боронитиме свої цінності не тільки словом, а й ділом, то в неї є достатньо економічного, військового і, що важливо, морально-людського потенціалу, щоб додати більше оптимізму в картину недалекого майбутнього.