Ми знаємо Павла Чубинського як автора слів до державного гімну України. Втім, його діяльність була настільки широкою, що він зумів поєднати юриспруденцію і етнографію, антропологію і громадський активізм. Окрім того, він організовував полярні експедиції, збирав фольклор та працював слідчим. МАН підготувала цікаві і маловідомі факти про цього діяча.
Юрисконсульт і слідчий
Після закінчення гімназії у Києві Павло Чубинський вступив на юридичний факультет Петербурзького університету (варто нагадати, що тоді Київ належав до складу Російської імперії, столицею якої був Санкт-Петербург). Там він познайомився з Пржевальським та Миклухо-Маклаєм, а також представниками української громади – Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем та Миколою Костомаровим.
У студентські роки Павло Чубинський дописував до першого українського часопису на території Російської імперії – журналу «Основа», який видавали Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Василь Білозерський. Редакція опублікувала його статті, в яких він поєднав професію юриста і захоплення етнографією, – «Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників», «Український спектакль у Чернігові». А у «Чернігівському листку» опублікував «Декілька слів про значення казок, прислів’їв та пісень для криміналіста».
І навіть його дисертація поєднувала дві науки – «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії». За неї Чубинський отримав ступінь кандидата правознавства, хоч його напередодні відрахували з університету за те, що взяв участь в мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації. У 1861 році він повернувся до України.
Університет, де навчався Павло Чубинський (фото з Вікіпедії)
Чубинський подорожував Переяславщиною, де консультував селян з юридичних питань. Згодом на засланні він працював слідчим, секретарем статистичного комітету, чиновником з особливих доручень.
Передісторія вірша «Ще не вмерла України…»
1862 року 23-річний Павло Чубинський написав вірш, який нині з рукою на серці співає кожен українець. Поет жив у Києві на квартирі у купця Лазарєва, де якось почув сербську повстанську пісню зі словами: «Серце б’ється і кров ллється за свою свободу». Натхненний і вражений, він приблизно за пів години написав власний вірш.
Спочатку його співали на мотив тієї ж сербської пісні, потім – на музику Лисенка. А через рік аркуш з віршем потрапив у руки Михайла Вербицького. Цікаво, що композитор спершу вважав його автором Тараса Шевченка, тому вперше майбутній гімн України виконали на Шевченківському вечорі. Трапилося це у Перемишлі, де працював Вербицький.
На написання слів гімну Чубинського надихнула сербська пісня (ілюстрація Олени Ковальчук для МАН)
У 1917 році пісня «Ще не вмерла Україна» стала неофіційним гімном УНР. А офіційно його затвердили, коли Україна здобула незалежність і стала суверенною державою.
7 років заслання
На Чубинського зробив наклеп сусід, поміщик Трепов, який заявив, що той нібито підбурював селян до опору владі та збирав таємний гурток українофілів. 1863 року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського з Києва. Його заарештували та на сім років відіслали до Архангельської губернії.
Там Павло Чубинський працював за фахом, зокрема судовим слідчим. Згодом почав опікуватися місцевими сирітськими будинками та редагувати газету. Також у засланні він захопився вивченням соляного й рибного промислу, морського суднобудівництва, страхування суден та вантажів. А ще досліджував культуру, побут і фольклор фіно-угорських народів – карелів та саамів. Водночас досліджував торгівельні відносини та юридичні звичаї Архангельського краю.
Павло очолював експедицію з вивчення Печорського краю і Заполярного Уралу. За його ініціативою надіслали експедицію на Нову Землю (архіпелаг в Північному Льодовитому океані). Зараз українські полярники, які вирушають на зимівлю в Антарктиду, вшановують пам’ять Чубинського біля гімназії, де він навчався.
Громадський активіст і бунтар
Павло Чубинський був активним громадським діячем, у Петербурзі разом з українською громадою виходив на мітинги, досліджував народну культуру, вчителював. У 1862 році виголосив промову на могилі Тараса Шевченка у Каневі.
У Петербурзі Павло організував молодіжну демонстрацію, входив до комісії з розроблення статуту, що мав регулювати права та обов’язки студентського товариства, контролював витрати студентських коштів.
Вже в Україні долучився до діяльності Київської громади, дописував до українських журналів. Чубинський організовував наукові дослідження, працював над створенням недільних шкіл, підбирав для них учителів, готував навчальні матеріали.
Київська громада. Чубинський другий у другому ряді (фото Вікіпедії)
У засланні об’єднав довкола себе українців. Разом з однодумцями упорядковував міську публічну бібліотеку.
Павло Чубинський є одним із засновників Південно-західного відділу Російського географічного товариства, яке, за словами Федора Вовка, «легалізувало більшу половину того, що робили до цих пір в якості “таємного товариства” київської “Громади”». 1874 року Павло Чубинський ініціював та підготував одноденний перепис населення Києва.
Зібрав майже 300 казок та 4000 пісень
У 1869 році 30-річний Павло Чубинський очолив етнографічно-статистичну експедицію, в якій досліджував побут, звичаї, розваги та фольклор українців, що проживали у Київській, Волинській, Подільській Мінській, Гродненській, Люблінській, Седлецькій губерніях та Бессарабії, де компактно проживали українці.
Чубинський проаналізував 148 фантастичних та 145 побутових казок, серед яких його найбільше зацікавили з міфологічним сюжетом. Також дослідник зібрав понад 4000 пісень: календарно-обрядових, весільних, любовних, козацьких, гайдамацьких, рекрутських, чумацьких та наймитівських.
Підсумки експедиції вийшли семитомним виданням «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край». Там він також описав сімейно-обрядові звичаї, ігри та дитячий фольклор.
Антропологічне дослідження українців
Один із томів цих «Праць» Павло Чубинський присвятив антропологічному дослідженню українців. Він розробив програму дослідження, за якою аналізували 18 аспектів зовнішності людини: зріст, колір шкіри, очей та волосся, форма голови. Анкети з такими графами розіслали лікарям рекрутських комісій, які мали заповнювати їх під час медичного огляду призовників. Так отримали інформацію про 1355 молодих українців.
За результатами дослідження Павло Чубинський виокремив три антропологічні типи:
- український – на Середній Наддніпрянщині, найпоширеніший. Його представники мали темне волосся, сірі очі та високий зріст;
- поліський – у північних регіонах України;
- подільський – на Поділлі.
Більшість ознак зовнішності, які описував Чубинський, науковці досі використовують в етнічній антропології.
Павло Чубинський з дружиною (фото «Український інтерес»)
Родина Павла Чубинського також мала дуже різні професії. З дружиною він познайомився, коли працював у цукроварній фірмі Яхненків і Симиренка. Вона була сестрою дружини інженера-цукровара Толпигіна. Із Катериною Порозовою вони мали троє дітей: оперну співачку, професора-криміналіста, ветеринара та інженера.