Дослідниця Центру міської історії Владислава Москалець вивчає життя еліт Галичини XIX-XX ст. На лекції вона розповіла, де найчастіше любили селитися представники різних класів, які райони були їхніми улюбленими і як бідніші мешканці запозичували звички в аристократів.

Науковиця проаналізувала два документальні джерела 1867 і 1910 року – списки людей, які мають право голосувати і бути присяжними. У них можна знайти імена людей, місце проживання, суми податків, які вони платили, що дозволяє зрозуміти майновий статус. А в пізнішому джерелі – ще й професії. З кожного джерела дослідниця обрала 2000 найбагатших платників податків.

У середині XIX століття у Львові найчисельнішими релігійні групами: греко-католики (14%), тобто українці, римо-католики (більше половини) та юдеї (30%). До 1910 року зросла кількість греко-католиків.

Водночас Владислава Москалець відзначає стрімке зростання від 1867 до 1910 року частки заможних єврейських еліт. Однак у дослідженні вона поділяє мешканців лише на християн і юдеїв, оскільки в національному контексті складніше зробити диференціацію.

«Я намагаюся дивитися на еліти Львова не з національної точки зору, а досліджувати практики, соціальну історію, як вони обирали місце проживання, стиль життя, спостерігати урбанізацію шляхти, тому що це було явище характерне для другої половини XIX століття для багатьох міст Європи», – пояснює Владислава Москалець.

Дослідниця робить висновок, що Краківське передмістя (на захід від центру у напрямку вул. Городоцької) було улюбленим районом для всіх націй, втім дозволити собі життя там могли представники еліт. Зазвичай там селилися заможні євреї, а багатії христянських конфесій мешкали у південному Галицькому передмісті. Жовківського уникали всі, як і життя в серці Львова – з часом середмістя покидають більшість заможних мешканців.

Палац Голуховських (вул. Листопадового Чину, 16) на Краківському передмісті. Фото XIX ст. Юзефа Едера

Дільниці міста і християнські еліти

Мапа Львова XIX ст. поділяє місто на такі райони:

середмістя (історичний центр, місто в мурах);

Жовківське передмістя на північ від історичного центру Львова: Підзамче, вул. Хмельницького;

Краківське передмістя розміщувалося західніше від центру, у напрямку вул. Городоцької і залізничного вокзалу;

Галицьке передмістя – на південь від центру;

Личаківське передмістя на схід від центру Львова, збігається з сучасним районом Личаковом.

Карта Львова 1887 року з середмістям та чотирма передмістями (Forgotten Galicia)

У другій половині XIX ст. більшість християн жили переважно у Краківському і Галицькому передмістях, частина – в Личаківському і в середмісті. І лише 11% – на Жовківському передмісті.

Український середній клас того часу це була інтелігенція. Часто вони походили зі священничих родин, які спілкувалися у доволі закритому середовищі.

Бідніші мешканці плюсами при виборі квартири називали тепло і можливість поквартальної оплати. Дослідниця наводить приклад з кореспонденції 1870-х років львівської родини Вільдів, які спершу мали свою книгарню і музичний салон, а потім збанкрутували. Після цього вони оселилися в центрі в орендованому помешканні сім’ї, яка переїхала на Личаків, що свідчить теж про незручність проживання у середмісті.

Погулянка на Личаківському передмісті на літографії 1823 року

На той час Львів дуже відрізнявся від Східної Галичини, розповідає дослідниця. Галичина в основному була аграрною провінцією, де основна зайнятість була пов’язана із землеробством. У Львові ж було майже 29% представників промисловості (до якої зараховували і харчову – кав’ярні, ресторани), торгівлі (11% населення), адміністрації (23%) і 15% населення були робітниками.

Щодо заможних мешканців, то у 1867 році до аристократів зараховували 32%, але з вибірки Влади Москалець людей з титулами було близько 50-60 з 2000. Для життя вони обирали своїми пріоритетами Краківське, Галицьке і Личаківське передмістя.

Є спогади Мар’яна Богдановича з родини вірменського походження, яка у 1880-х роках переїхала до Львова: «Моїй мамі вдалося винайняти дуже гарний просторий палац у Львові з кількома кімнатами під квартиру на вулиці Сакраменток (зараз – вул. Туган-Барановського). Остання власниця палацу пані Сабіна Млоцька не захотіла жити в надто просторому для неї будинку і здала його нам, облаштувавши для себе кілька гарних кімнат. Палац з круглою бальною залою, типовою для початку XIX століття, розташований у парку площею у кілька гектарів».

Вулиця Сакраменток (Туган-Барановського)

Цей маєток спочатку був родинною резиденцією, центром сімейного життя, а згодом, після введення сестри в товариство, – одним із соціальних центрів тогочасного дуже жвавого Львова. Богданович наголошує на тому, що шляхетські чи аристократичні середовища намагалися відмежовуватися від купецьких і міських.

Де селилися багаті євреї

До 1867 року євреї мали право мешкати лише у визначених межах – у певній дільниці середмістя і на Жовківському передмісті. Коли ж вони отримали можливості, яких вони не мали досі, – професії, освіту і можливість селитися у всіх дільницях міста, це сильно вплинуло на їхню поведінку.

Із вибірки дослідниці серед 2000 мешканців Львова станом на 1867 рік є 34% євреїв, а в 1910 році їхня частка зростає до 46%. Натомість у топі-200 найбагатших людей в 1867 році чверть населення були євреями, в 1910 році їх стає 62%. «Тому, коли ми говоримо про економічні, міські еліти, то значною мірою вони перекликаються з єврейськими», – зазначає Владислава Москалець.

Серед 10 найбагатших львів’ян Львова у 1910 році лише двоє були не євреями – власник готелю на вул. Сиктуській (Дорошенка) Альберт Шковрон і власник похоронного бюро Антоній Курковський.

Початок вулиці Сикстуської (Дорошенка) на поч. XX ст.

На 1910 рік половина євреїв мешкала на Краківському передмісті (45% еліти обирають його), трошки менше – в Жовківському. Найбагатша людина 1910 року Гаусман також мешкав на вулиці Сикстуській (Дорошенка) і там же поруч був Пасаж Гаусмана (Крива Липа).

Єврейські еліти вибирають Краківське передмістя, не єврейські – Галицьке. Натомість Жовківського уникають всі. Дебора Фогель у «Львівській юдерії» частково пояснює цю ситуацію: «Від вул. Жовківської [Хмельницького] провулки стрімко спадають на вулицю Сонячну [Куліша]. У жоден спосіб не можна повірити в те, що саме ця твереза ділова вулиця могла б служити для чогось ще, окрім як пройти нею якомога швидше, якщо вже обов’язково потрібно якось подолати саме цю відстань. Вона не може викликати ніяких жодних асоціацій з прекрасним. Зі східної сторони до Сонячної прилягає площа Теодора, яка на приміському жаргоні називається “у Парижі”. Недвозначно і безсумнівно вона панує над околицями. Порожній несиметричний простір заповнений підозрілими постатями. Це царство шунду [на їдиші те саме, що кіч] дешевого життя як поширюваного товару, область непевності та дешевки. Щось на зразок берлінської Александерпляц чи паризького Монрматру на єврейський манер. А тим не менше ця площа сповнена прихованого смутку і зневіри, котрим бракує якогось широкого рішучого жесту, такого неподобства, бо надійність і незмінність існування в певній мірі поставили свою печатку на життєвих шляхах».

Ринок «Кракідали», з якого починалося Жовківське передмістя

Як еліти обирали кращі дільниці у Львові

Ліліени були банкірською родиною, які мали банк «Ліліен і Рогатин». Спогади про їхнє життя написав Артур Ліліен-Бжоздовєцький, який виріс в міжвоєнній Польщі і вважав себе польським патріотом. Він описує, як його прадід вибирав це місце: «Коли були зняті обмеження на володіння євреями нерухомістю за межами гетто, мій прадід придбав величну будівлю головної пошти. Так Ніренштайни оселилися в ефектній будівлі на вул. Сикстуській, 23. Пізніше там жив дідусь Маврицій. Ще пізніше мої батьки винайняли там квартиру і завжди залишалися там взимку. А літо проводили на Софіївці. Так я жив протягом усього свого дитинства. Білий фасад у стилі неокласицизму був чудовим, товсті кам’яні стіни, величезні сходи і просторі кімнати. Наша квартира колись була житлом “пана президента”. У двох салонах були дорогоцінні підлоги з витонченими складним дизайном з різних порід деревини. Подібну підлогу я бачив тільки в королівському замку у Варшаві».

На Софіївці жили представники різних націй – українці Іван Франко і Михайло Грушевський, поляки Міколяші, євреї Лілієни.

Район Софіївки у Львові

Якщо аристократія перебирається до міст і будує там собі палацики, то середній клас, банкіри починають запозичувати якісь практики від шляхти, наприклад, літні будиночки, розповідає Владислава Москалець.

«Щоранку джентльмени йшли на роботу в місто пішки, вони поверталися додому на обід в екіпажах запряжених кіньми, які чекали, щоб відвезти їх після обіду назад на роботу. Тим часом візників пригощали бутербродом і горілкою. Джентльмени часто приносили додому якісь ласощі на обід, а також запрошували гостей. Обабіч струмка був збудований плавальний басейн із душем і кабінкою і всі разом ходили купатися перед обідом», – писав Артур Ліліен-Бжоздовєцький в «Думках польського єврея».

Як висновує дослідниця Владислава Москалець, попри урбанізацію шляхти, вона все ж намагалася продовжувати свій звичний спосіб життя. А нижчі, комерційні еліти, переймали їхні побутові звички – наприклад практику «двох будинків». Згодом житлові райони стали дуже мішаними, де сусідили представники різних націй. Втім, дві світові війни докорінно змінили як соціальний статус, так і національний склад населення Львова.