Кілька зубів, похованих у грузинському ґрунті понад мільйон років, змушують учених по-новому подивитися на те, хто і коли першим вирушив з Африки у велику подорож людської еволюції. Нове дослідження решток із середньовічного містечка Дманісі на півдні Грузії натякає: наші дуже далекі родичі могли залишити африканський континент раніше й були примітивнішими, ніж вважалося досі.
Дманісі: середньовічна фортеця над одним із найдавніших «табопів» людства
Селище Дманісі розташоване на скелястому пагорбі на півдні Грузії, де зливаються дві річки – Патара Масавера та Пінезаурі. Сьогодні це невелике місто з руїнами середньовічної фортеці, яке приваблює туристів своєю історією часів Великого шовкового шляху. Однак наприкінці ХХ століття археологи зрозуміли: під шарами середньовічної забудови прихована значно давніша історія – епоха перших людей за межами Африки.
Приблизно 35 років тому розкопки в Дманісі принесли сенсаційні результати: тут виявили рештки давніх представників роду Homo, включно з п’ятьма добре збереженими черепами, що датуються близько 1,8 мільйона року тому. Для порівняння: сучасна людина, Homo sapiens, виникла лише приблизно 300-200 тисяч років тому. Тож Дманісі миттєво став одним із найдавніших відомих місць поза Африкою, де жили наші далеки родичі.
Відтоді цей гірський майданчик перетворився на одну з головних арен наукових суперечок про те, як саме рід Homo «зробив перші кроки» з Африки в Євразію. Чи були це ранні форми Homo erectus – виду, якого довго вважали піонером міжконтинентальної міграції? Чи, можливо, з Африки вийшли ще більш примітивні, стародавні представники людського роду?
Хто жив у Дманісі: один вид чи кілька?
Населення Дманісі часів раннього плейстоцену – це, передусім, таємничі черепи. Вони вразили дослідників незвичайною строкатістю: одні мали порівняно великий мозок і більш «сучасні» риси, інші – значно менший мозковий об’єм і більш примітивну будову, близьку до австралопітеків – двоногих людиноподібних істот, що мешкали в Африці 4-2 мільйони років тому й передували роду Homo.
Частина учених стверджувала, що всі ці рештки належать до Homo erectus, а різниця пояснюється природною варіативністю – статевими відмінностями, віком, індивідуальними особливостями. Інші ж наполягали: у Дманісі співіснували щонайменше два різні види. Один вони назвали Homo georgicus – більш примітивний, близький до австралопітеків; інший – Homo caucasi, який виглядав ближчим до ранніх представників людського роду з Африки.
Розв’язати цю суперечку – означає краще зрозуміти, як саме розгортався перший великий вихід наших предків з Африки. Якщо в Дманісі справді жили два види одночасно, це може свідчити, що міграцій було кілька, і не всі вони пов’язані лише з Homo erectus.
Новий погляд на старі кістки: тепер – через зуби
Попередні дослідження зосереджувалися насамперед на черепах. У новій роботі, опублікованій 3 грудня в журналі PLOS One, міжнародна команда вчених вирішила змінити оптику й поглянути на більш «приземлену», але надзвичайно інформативну частину скелета – зуби.
Автори проаналізували 24 зуби трьох особин із Дманісі й порівняли їх із 559 зубами інших видів: від австралопітеків до ранніх представників роду Homo, як-от Homo habilis та Homo erectus, а також сучасних людей. Серед дослідників – історик та археолог Віктор Нері з Університету Сан-Паулу (Бразилія) та антрополог Марк Хаббе з Університету Теннессі в Ноксвіллі (США).
Два «зубні портрети» замість одного
Комп’ютерний аналіз форми, розмірів та пропорцій зубів показав: вони ніби розділяються на дві виразні групи. Одна група за своїми характеристиками ближча до австралопітеків, інша – до ранніх представників роду Homo. Найпомітніші відмінності виявили у зубах верхньої щелепи.
Особливо важливими виявилися треті моляри – те, що ми називаємо «зубами мудрості». У сучасних людей і більш пізніх видів Homo вони мають тенденцію до зменшення – як за розміром, так і за значенням у жуванні. Однак у «австралопітекоподібної» групи з Дманісі ці треті моляри були напрочуд великими. Це нагадує стан, характерний для більш примітивних істот, а не для класичних Homo erectus.
На перший погляд, різницю між групами можна було б пояснити статевим диморфізмом – як у шимпанзе чи горил, де самці й самки помітно різняться розмірами зубів та кісток. Дослідники прямо порівняли рівень відмінностей у Дманісі з тим, що спостерігається в цих сучасних людиноподібних мавп. Виявилося, що за масштабами розбіжності дійсно схожі. Проте форма й пропорції, особливо тих самих третіх молярів, вказують не лише на стать, а на різний еволюційний статус – одна група ближча до давніх предків, інша – до більш «просунутих» ранніх людей.
На цій підставі команда робить висновок: у Дманісі, найімовірніше, одночасно жили представники принаймні двох гілок людського роду.
Що це означає для історії виходу з Африки
Якщо припустити, що інтерпретація дослідників правильна, картина перших міграцій людей з Африки починає виглядати складнішою й цікавішою. Довгий час саме Homo erectus, вид з відносно великим мозком, більш довгими ногами та типово «людською» ходою, вважався тим, хто першим розселився далеко за межі Африки, досягнувши Кавказу, Близького Сходу й згодом Азії.
Нові дані з Дманісі натякають: ще до «класичного» Homo erectus за межі Африки могли вирушити представники більш ранньої, «примітивної» гілки роду Homo, спорідненої з Homo habilis чи навіть ближчої до австралопітеків. Homo habilis, до речі, відомий з території Східної Африки понад 2 мільйони років тому і часто розглядається як один із перших користувачів кам’яних знарядь, знайдених у районах, як-от Олдувайська ущелина в Танзанії.
Палеоантрополог Кріс Стрінґер з Природничого музею в Лондоні, який не брав участі в дослідженні, підтримує думку, що в Дманісі, імовірно, присутні представники більш ніж однієї еволюційної лінії. Один із черепів, відомий як «великий, але маломозковий», на його думку, виглядає значно примітивнішим за інші – принаймні подібним до Homo habilis, а можливо, навіть ближчим до австралопітеків. Решта черепів більше нагадують дуже ранню форму Homo erectus.
Далекі нащадки на островах: від Кавказу до Індонезії
Якщо рання, більш примітивна людська популяція справді вирушила з Африки раніше, ніж загальноприйнятий Homo erectus, це відкриває дивовижні перспективи для реконструкції подальшої історії. На думку Стрінґера, такі мігранти могли стати родоначальниками деяких загадкових дрібнорослих видів, виявлених значно пізніше в Південно-Східній Азії.
Серед них – Homo floresiensis, відомий як «хобіт» з острова Флорес в Індонезії: істота заввишки приблизно метр, яка жила там ще близько 50 тисяч років тому. Інший приклад – Homo luzonensis з філіппінського острова Лусон, описаний лише кілька років тому. Окремою загадкою лишається Meganthropus, від якого відомі фрагментарні рештки, знайдені в Індонезії ще в 1940-х роках. Досі тривають суперечки, чи був він гігантською мавпою, примітивним представником роду Homo, чи окремою гілкою, спорідненою з австралопітеками.
Якщо всі вони походять від ранньої хвилі міграції, що включала «примітивніших» представників Homo, тоді історія заселення Азії людьми виявляється не прямою дорогою одного виду, а складною мережею перехресть і тупиків, де різні гілки з’являлися, процвітали в локальних умовах, а потім зникали.
Обережний скепсис: чи справді це кілька видів?
Не всі фахівці готові одразу погодитися з тим, що в Дманісі мешкали два різні види. Палеоантропологиня Карен Бааб з Університету Мідвестерн (Глендейл, Аризона), яка не брала участі в роботі, звертає увагу на важливий нюанс: аналіз зубів нижньої щелепи, проведений у новому дослідженні, навпаки, може свідчити на користь того, що всі рештки належать до Homo erectus.
Бааб вважає, що простішим поясненням результатів може бути не наявність двох видів, а існування одного, але дуже мінливого виду. У межах такої популяції, каже вона, деякі особини могли зберігати більш давні, «родові» риси, а інші демонстрували більш «просунуті» характеристики, які пізніше стануть типовими для класичного Homo erectus. Саме така мозаїчність – коли в одному організмі поєднуються стародавні й нові риси – властива багатьом етапам еволюції людини.
Цей скепсис важливий: він нагадує, що палеоантропологія – наука, яка змушена робити великі висновки на основі дуже обмеженої кількості кісток. Кілька десятків зубів і кілька черепів, хоч би якими унікальними вони були, не завжди дозволяють однозначно описати еволюційне дерево.
Чому Дманісі так сильно впливає на уявлення про наші витоки
Попри всі суперечки, Дманісі вже посідає особливе місце на карті людської еволюції. Унікальність цього грузинського пагорба в тому, що тут зійшлися кілька шарів історії – від середньовічних мурів до стоянки людей, які жили 1,8 мільйона року тому й, можливо, були серед перших, хто наважився покинути Африку.
Грузія, що сьогодні асоціюється з гірськими краєвидами Кавказу й стародавніми містами на кшталт Тбілісі та Мцхети, виявляється також одним із найважливіших регіонів для розуміння глобальних процесів, які згодом призвели до появи Homo sapiens. Сам Кавказ, що давно є перехрестям культур і торгівельних шляхів між Європою й Азією, виявляється перехрестям і для набагато давніших міграцій – тих, що відбувалися ще до виникнення сучасних людей.
Дискусії навколо Дманісі навряд чи згаснуть найближчим часом. Нові методи – від тривимірної реконструкції до мікроскопічного аналізу емалі – щораз відкривають нові деталі, змушуючи уточнювати попередні висновки. Але вже тепер зрозуміло: невелике місто з руїнами фортеці на пагорбі перетворилося на одну з найважливіших лабораторій під відкритим небом, де вчені намагаються відчитати, як і ким була написана перша «глава» великої історії розселення людей по планеті.
