Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду ухвалив рішення про виплату 500 тис. грн моральної компенсації Людмилі Ігнатенко, дружині загиблого ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції Василя Ігнатенка. Суд визнав, що під час створення та розповсюдження серіалу про аварію на ЧАЕС було порушено її особисте немайнове право на ім’я, а також ім’я її покійного чоловіка.
Рішення суду
Верховний Суд встановив, що ім’я Людмили Ігнатенко та ім’я її чоловіка були використані в серіалі без її згоди. У праві на ім’я йдеться не лише про формальну згоду на використання прізвища, імені та по батькові, а й про право людини контролювати, як і в якому контексті згадують її ім’я та ім’я близьких осіб. Це право вважається особистим немайновим і захищається цивільним законодавством.
Суд дійшов висновку, що сам факт використання реальних імен без згоди родичів у художньому творі, який відтворює події з трагічною складовою, є втручанням у особисту сферу людини. Таке втручання спричинило для Людмили Ігнатенко відчутні моральні наслідки, зокрема підвищену публічну увагу, небажане обговорення деталей її особистого життя та подій, пов’язаних зі смертю чоловіка.
При цьому суд відмовився обирати спосіб захисту у вигляді видалення сцен із серіалу. На думку суддів, вимога про вилучення окремих епізодів з уже оприлюдненого, широко розповсюдженого та відомого твору не забезпечує дієвого відновлення порушеного права. Крім того, таке втручання могло б порушити цілісність художнього твору та інтереси інших осіб, пов’язаних із його створенням та розповсюдженням.
Верховний Суд наголосив, що:
- видалення сцен не усуває самого факту попереднього порушення права на ім’я;
- серіал уже набув широкого поширення, і повністю усунути інформацію про використання імені позивачки неможливо;
- втручання в структуру вже створеного фільму може вплинути на права творців і глядачів, які сприймають його як цілісний продукт.
У результаті Верховний Суд підтвердив факт порушення особистого немайнового права позивачки на ім’я, збільшив розмір компенсації до 500 тис. грн і водночас дозволив залишити її ім’я у фільмі. Ухвалена постанова є остаточною і не підлягає подальшому оскарженню в національних судах.
Позовні вимоги
Людмила Ігнатенко подала позов до телекомпанії, що створювала та поширювала серіал, у 2020 році. У позовній заяві вона вказала, що:
- телекомпанія використала її ім’я та ім’я її покійного чоловіка як імена персонажів серіалу;
- жодної згоди на це вона не надавала;
- використання відбулося в контексті художнього твору, що відтворює реальні події аварії та її наслідки.
Позивачка вимагала:
- припинити порушення її особистих немайнових прав;
- видалити конкретні сцени із серіалу, де використано її ім’я та ім’я чоловіка;
- заборонити розповсюдження серіалу до усунення, на її думку, порушень;
- стягнути 2,5 млн грн як відшкодування моральної шкоди.
Сама аварія на ЧАЕС та ліквідація її наслідків стали подіями, що глибоко позначилися на житті безлічі людей. Ліквідатори, серед яких був і Василь Ігнатенко, працювали в умовах підвищеного радіаційного ризику, часто без повного усвідомлення ступеня небезпеки. Для їхніх родин ці події мали не лише історичне, а й особисте, травматичне значення. Тому використання реальних імен у продукції масової культури без узгодження з родичами може завдавати додаткових страждань.
За твердженням Людмили Ігнатенко, незаконне використання її імені в серіалі спричинило їй глибокі душевні переживання. Після виходу фільму вона опинилася під посиленою увагою засобів масової інформації та оточення. Людей цікавили деталі її особистої історії, її стосунків із чоловіком, обставини його участі в ліквідації та смерті. На її думку, така увага не була добровільно обраною публічністю, а стала наслідком дій творців серіалу.
Через тиск з боку медіа, знайомих та незнайомих осіб Людмила Ігнатенко була змушена змінити місце проживання. Така зміна побутових умов і соціального середовища стала ще одним чинником, що вплинув на оцінку моральної шкоди.
Перебіг судових процесів
Перша інстанція
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову Людмили Ігнатенко. Підставою для відмови стала, на думку цього суду, відсутність достатніх доказів, які б підтверджували заявлені вимоги. Суд дійшов висновку, що позивачка не довела як сам факт порушення, так і ту міру моральної шкоди, яку вона вказувала.
Зокрема, суд першої інстанції не підтримав вимогу про видалення сцен, а також не погодився із заявленим розміром компенсації у 2,5 млн грн. На цьому етапі телекомпанія протягом тривалого часу фактично не брала активної участі в розгляді справи. Представники компанії з’явилися до суду лише у квітні 2021 року, приблизно через рік після подання позову.
Апеляційний розгляд
Під час повторного розгляду справи апеляційний суд частково змінив оцінку обставин. Суд апеляційної інстанції визнав, що в серіалі дійсно присутні персонажі з іменами Людмили Ігнатенко та Василя Ігнатенка. Було визнано, що в основу образів покладено реальні дані про ліквідаторів та їхніх рідних.
Однак апеляційний суд, так само як і суд першої інстанції, не погодився із вимогою позивачки щодо видалення сцен із серіалу. На думку суду, такий спосіб захисту права є надмірно втручальним щодо вже створеного твору. Водночас апеляційний суд визнав наявність моральної шкоди та постановив стягнути з телекомпанії 144 тис. грн компенсації на користь Людмили Ігнатенко.
Цей розмір, однак, позивачка вважала занадто низьким, з огляду на обсяг страждань, період тривалого публічного тиску та масштаби розповсюдження серіалу у світі. Вона продовжила оскаржувати рішення, наполягаючи як на іншому способі захисту, так і на збільшенні розміру відшкодування.
Позиція Верховного Суду
Під час касаційного розгляду Верховний Суд детальніше оцінив два основні аспекти: сам факт порушення права на ім’я та належний спосіб його захисту.
Стосовно порушення права на ім’я суд зазначив, що:
- використання імені реальної особи у фільмі без згоди створює юридичні наслідки незалежно від того, чи є твір документальним або художнім;
- згода особи або її родичів є суттєвою, коли відтворюються події, які стосуються особистого та сімейного життя, травматичних переживань, смерті близьких;
- факт використання імені у серіалі був встановлений судами попередніх інстанцій і не заперечувався як обставина існування відповідних епізодів.
Щодо способу захисту Верховний Суд підкреслив, що видалення сцен:
- не здатне повернути ситуацію до стану, що існував до порушення, адже серіал уже переглянули мільйони глядачів;
- може спричинити втручання в авторське бачення твору та порушити права його творців;
- зачіпає права розповсюджувачів і глядачів, які сприймають серіал як завершений продукт.
Суд збільшив суму компенсації до 500 тис. грн, визнавши, що попередній розмір у 144 тис. грн не відповідає серйозності немайнових втрат позивачки. Водночас суд погодився із висновком апеляції щодо відмови у видаленні сцен і дозволив залишити імена персонажів у фільмі.
Аргументи сторін
Позиція Людмили Ігнатенко
Позивачка наполягала, що видалення конкретних сцен є допустимим та, з її точки зору, результативним способом захисту її права на ім’я. Вона вважала, що:
- усунення окремих епізодів не спотворить загальний зміст серіалу;
- зміст твору можна зберегти без прямого використання її імені та імені її чоловіка;
- права третіх осіб при цьому не порушуються, оскільки йдеться лише про часткову зміну твору, а не його повну заборону.
Також вона наголошувала, що розмір компенсації, визначений апеляційним судом, є заниженим, не відображає ані тривалості її страждань, ані масштабів розголосу, ані тому подальшого втручання у її особисте життя.
Позиція виробників серіалу
Представники телекомпанії, яка створила серіал, заперечували факт порушення та відсутність підстав для виплати значної моральної компенсації. На їхню думку:
- зняті у серіалі сцени мали на меті відтворити документальний характер подій;
- використання імен та окремих сюжетних ліній пов’язане із загальновідомою історією ліквідації аварії на ЧАЕС;
- немає достатніх доказів того, що саме вихід серіалу спричинив ті страждання й наслідки, про які заявляє позивачка.
Телевиробники вказували, що сцени були частиною цілісного сценарію, який мав на меті показати події аварії, роботу пожежників, ліквідаторів, медиків, керівників і звичайних людей, які опинилися в зоні впливу катастрофи. На їхнє переконання, серіал має вагоме суспільне значення як художнє осмислення історичних подій.
Право на ім’я та моральна шкода
Особисте немайнове право на ім’я в українському законодавстві передбачає право фізичної особи на:
- використання свого імені;
- визначення способів, у які її ім’я використовується;
- заборону неправомірного використання її імені іншими особами.
Використання імені без згоди є особливо чутливим, коли йдеться про трагічні події, смерть близьких чи серйозні особисті переживання. У таких випадках порушення може мати додатковий психологічний вплив: нагадувати про травмуючі обставини, привертати небажану увагу, викликати тиск із боку суспільства та медіа.
Моральна шкода у праві зазвичай проявляється у формі:
- душевних страждань, пов’язаних із пережитими подіями;
- погіршення психологічного стану;
- порушення звичного способу життя, зокрема необхідності змінити місце проживання, роботу чи коло спілкування.
Розмір компенсації моральної шкоди в Україні не прив’язується до чіткої формули. Суд враховує сукупність обставин: глибину страждань, тривалість негативних наслідків, суспільний резонанс, масштаб розголошення інформації. У цій справі суд касаційної інстанції, оцінивши обставини, збільшив суму компенсації до 500 тис. грн, що суттєво більше, ніж визначено апеляційною інстанцією.
Історія з використанням відео
Окремо від позову Людмили Ігнатенко виникла ще одна суперечка, пов’язана із серіалом про ЧАЕС. Український режисер Андрій Приймаченко заявив, що його відео використали в першій серії серіалу без отримання згоди.
Йдеться про фрагменти, що відтворюють телефонні переговори диспетчера центрального пункту пожежного зв’язку (ЦППЗ) з диспетчерами воєнізованих пожежних частин (ВПЧ) ЧАЕС, Іванкова, Поліського та з керівництвом пожежної охорони у ніч на 26 квітня 1986 року. Такі переговори є історичними свідченнями перших годин після аварії: обмін інформацією, виклики підрозділів, координація дій пожежників.
Режисер створив відео, наклавши титри з розшифровкою голосів, і оприлюднив його на платформі YouTube у березні 2013 року. Таким чином, він надав глядачам можливість побачити й прочитати фактичний перебіг телефонних розмов між диспетчерами й керівниками пожежних підрозділів.
Після виходу серіалу Андрій Приймаченко повідомив, що побачив у першій серії відеоряд, який, на його переконання, дуже нагадував його власний ролик. Він заявив, що автори серіалу використали його роботу без дозволу. Свою позицію режисер оприлюднив у соціальній мережі Facebook.
Сценарист серіалу Крейг Мазін публічно відкинув обвинувачення, стверджуючи, що команда серіалу не порушувала авторські права режисера. Представники продюсерської компанії Sister Pictures, яка брала участь у створенні проєкту, після звернення українського режисера зазначили, що відео було створене ними самостійно і є окремим авторським продуктом.
Додатково компанія Radioactive Films, що представляла інтереси виробників серіалу в Україні, відповіла режисеру у Facebook, що права на використання відповідних матеріалів були отримані та нібито підтверджені дирекцією музею Чорнобиля в Києві. У цьому контексті згадувалося, що в музеї зберігаються архівні записи, документи та інші матеріали, які стосуються аварії та ліквідації її наслідків, і саме через музей оформлювалася згода на використання історичних записів.
Контекст аварії на ЧАЕС
Аварія на Чорнобильській атомній електростанції сталася в ніч на 26 квітня 1986 року. Під час проведення експерименту на четвертому енергоблоці відбувся вибух, що призвів до руйнування реактора та викиду великої кількості радіоактивних речовин. Наслідки аварії вважаються одними з найтяжчих техногенних катастроф ХХ століття.
У перші години та дні після вибуху саме пожежники та ліквідатори взяли на себе основний удар. Вони гасили пожежу на покрівлі та навколо реактора, намагалися запобігти подальшому поширенню вогню і зменшити викид радіоактивних матеріалів. Багато з них отримали смертельні дози радіації. До ліквідаторів належав і пожежник Василь Ігнатенко, чия історія стала однією з найвідоміших серед свідчень про події тих днів.
Згодом значна частина робіт із ліквідації наслідків аварії лягла на плечі військових, інженерів, медиків, водіїв, будівельників та інших спеціалістів, яких залучали до робіт у зоні ураження. Їхня діяльність, а також особисті історії родин, які втратили близьких, часто стають об’єктом досліджень, документальних проєктів і художніх творів.
Разом із тим правове регулювання використання цих історій, імен та образів вимагає дотримання особистих немайнових прав родичів, а також поваги до гідності людей, котрі стали учасниками трагічних подій. Саме це стало одним із головних аспектів судового спору, у якому брала участь Людмила Ігнатенко.
