На північному заході сучасного штату Нью-Мексико, в осадових породах віком близько 75 мільйонів років, палеонтологи виокремили нового гігантського динозавра з родини качкодзьобих – Ahshislesaurus wimani. Це відкриття не лише додає ще одного вражаючого мешканця до пізньокрейдяних екосистем Північної Америки, а й змушує науковців по-новому подивитися на різноманіття та співіснування таких тварин наприкінці доби динозаврів.
Новий гігант з краю крейдяного світу
За оцінками дослідників, Ahshislesaurus wimani міг сягати до 12 метрів завдовжки, тобто майже як міський автобус. Його відносять до гадрозавридів – качкодзьобих динозаврів, які були травоїдними гігантами пізньої крейди й населяли Північну Америку, Азію та інші регіони планети протягом останніх приблизно 24 мільйонів років існування динозаврів.
Гадрозавриди отримали свою популярну назву завдяки характерному пласкому, розширеному на кінці “дзьобу”, схожому на качиний. Вони були стадними тваринами, які, ймовірно, мандрували у великих групах, паслися на рівнинах і прибережних низовинах, подібно до того, як нині великі копитні формують кістяк наземних екосистем. Співавтор дослідження, палеонтолог Стівен Ясінські з Harrisburg University of Science and Technology у Пенсильванії, порівнює їх із “коровами крейдяного періоду” – численними, добре помітними й екологічно визначальними тваринами тодішніх ландшафтів Північної Америки.
Особливий інтерес викликає будова голови нового динозавра. За словами дослідників, Ahshislesaurus wimani мав пласку голову та кістковий гребінь низько на морді. У гадрозавридів гребені часто відігравали важливу роль: могли бути звуковими резонаторами для “трублення”, засобом впізнавання своїх, а також візуальним сигналом під час шлюбної поведінки. Тож виявлення динозавра з незвичайною конфігурацією гребеня додає ще одну варіацію до вже й так різноманітної “архітектури” качкодзьобих динозаврів.
Старі кістки, нове ім’я
Шлях від “помилкового” визначення до окремого роду
Цікаво, що перші скам’янілості, які нині віднесли до Ahshislesaurus wimani, були викопані ще 1916 року. Їх знайшли в товщах Киртлендської світи (Kirtland Formation) на території північно-західного Нью-Мексико. Ця геологічна світа, названа на честь невеликого населеного пункту Кіртленд, відома як одне з найважливіших родовищ пізньокрейдяних хребетних у Північній Америці: тут виявлено численні рештки динозаврів, зокрема тиранозавридів, рогатих цератопсів та качкодзьобих видів.
Колекція включала неповний череп, нижню щелепу та кілька хребців. Ці кістки тривалий час зберігалися в Національному музеї природної історії Смітсонівського інституту у Вашингтоні – одному з найвідоміших природничих музеїв світу, де зосереджено мільйони зразків викопних тварин і рослин. Раніше ці рештки вважалися такими, що належать до роду Kritosaurus – вже відомого качкодзьобого динозавра з пізньої крейди Північної Америки. Kritosaurus був описаний ще на початку ХХ століття і став одним із символів північноамериканських гадрозавридів.
Однак за останні десятиліття палеонтологія суттєво змінилася. Нові методи аналізу, перехід до тривимірної реконструкції, розширення колекцій та перегляд старих знахідок під новим кутом часто виявляють у вже вивчених кістках те, чого раніше ніхто не помічав. Саме це сталося й з уламками з Киртлендської світи.
Череп як паспорт виду
Команда дослідників знову повернулася до цих скам’янілостей і ретельно порівняла їх із черепами інших гадрозавридів. Виконавчий директор Музею природної історії та науки Нью-Мексико, палеонтолог Ентоні Фйорілло наголошує: саме череп зазвичай є найбільш промовистою частиною скелета, коли потрібно відрізнити один вид від іншого. На відміну від окремих дрібних кісток, як-от фаланги чи елементи кінцівок, будова черепа відображає складну сукупність рис – від форми морди до розташування отворів і гребенів.
Порівняння показало, що форма черепа, пропорції та деталі кісткових структур істотно відрізняються від тих, що спостерігаються у Kritosaurus та інших відомих качкодзьобих динозаврів. Це не були дрібні варіації в межах одного виду, а виразний комплекс ознак, який виправдовує виокремлення нового роду та виду. Інший співавтор роботи, палеонтолог Едвард Малінзак з кампусу Penn State Lehigh Valley, підкреслює: Kritosaurus залишається “дійсним” родом із власними представниками, але досліджений екземпляр виявився настільки відмінним, що його неможливо “загнати” в ті ж рамки.
Тож через понад століття після розкопок скам’янілості отримали новий “паспорт”: Ahshislesaurus wimani, близький родич Kritosaurus, але з власною еволюційною історією.
Киртлендська світа та пізньокрейдяний ландшафт Нью-Мексико
На час існування Ahshislesaurus wimani територія сучасного Нью-Мексико виглядала зовсім не так, як нині. Наприкінці крейдяного періоду велика частина центральної зони Північної Америки була вкрита внутрішнім морем – Західним внутрішнім морським шляхом. По його берегах тягнулися родючі заплави, болота й низовинні ліси. Киртлендська світа якраз і відображає цей прибережний світ: її відклади сформувалися з річкових наносів, озерних та болотних відкладів, що поступово накривали рештки тварин.
Сучасний штат Нью-Мексико, особливо його північно-західна частина, нині відомий як одна з важливих локацій для палеонтологів Північної Америки. Утворення, подібні до Киртлендської світи, викриваються на денну поверхню завдяки ерозії: вітер і вода вимивають м’які породи, оголюючи шари, які колись були дном давніх річок. Саме тому Нью-Мексико, попри посушливий клімат, стало своєрідною “відкритою книгою” пізньокрейдяної історії.
Місцевий Музей природної історії та науки Нью-Мексико в Альбукерке відіграє центральну роль у дослідженні цих родовищ. Він поєднує експозиційні зали для широкої публіки й активну наукову діяльність: польові експедиції, підготовку скам’янілостей, опис нових видів. Саме у співпраці з цим музеєм та іншими науковими установами було здійснене переосмислення кісток, які тепер отримали назву Ahshislesaurus wimani.
Родинні зв’язки й еволюційні розгалуження
Сусіди по екосистемі: як співіснували подібні види
Новий динозавр, як показав аналіз, є близьким родичем Kritosaurus. Це означає, що їхні еволюційні лінії розійшлися відносно нещодавно – принаймні за крейдяними мірками. Водночас обидва роди жили в одному регіоні, ймовірно, у близькі проміжки часу. Як саме подібні за будовою й способом життя види ділили між собою середовище – питання, на яке поки немає чіткої відповіді.
Палеонтологи припускають, що між такими родами могла бути екологічна розмежованість: один віддавав перевагу більш вологим заплавам, інший – сухішим ділянкам; один харчувався переважно м’яким листям і молодими пагонами, інший – грубішими гілками або водною рослинністю. Іноді навіть незначні відмінності у будові щелеп, зубів чи гребенів відображають різні “стратегії виживання” в межах тієї самої екосистеми.
Для реконструкції таких сценаріїв дослідникам потрібно не лише мати повніші рештки Ahshislesaurus wimani, а й глибше вивчити відклади Киртлендської світи: які там рослини збереглися у вигляді викопного пилку чи фрагментів дерев, які інші динозаври й дрібні хребетні мешкали поруч. Кожен новий вид – це додаткова “нитка” у тканині давньої екосистеми.
Спалах різноманіття наприкінці крейди
Один із висновків дослідження – гадрозавриди наприкінці крейдяного періоду були різноманітніші й складніше організовані, ніж вважалося раніше. Вони не просто “панували” у травоїдних спільнотах, а утворювали розгалужену мережу родів і видів, які одночасно існували на різних ділянках континенту, інколи перетинаючись, як це, ймовірно, сталося з Ahshislesaurus wimani та Kritosaurus.
Едвард Малінзак наголошує, що такі відкриття показують: гадрозавриди не лише швидко розширили свій ареал по всій Північній Америці, а й брали участь у глобальному поширенні цієї групи в пізній крейді. Фактично вони стали однією з найуспішніших ліній травоїдних динозаврів планети в останні десятки мільйонів років перед масовим вимиранням.
Ця картина суперечить уявленню про повільний занепад динозаврів перед катастрофою 66 мільйонів років тому. Навпаки, чимало груп, зокрема й качкодзьобі динозаври, перебували у фазі розквіту, продовжуючи урізноманітнюватися та розселятися, поки падіння великого астероїда й супутні зміни клімату не обірвали їхню історію.
Роль музеїв і “перечитування” колекцій
Історія Ahshislesaurus wimani – ще й нагадування про значення музейних колекцій. Скам’янілості, знайдені понад сто років тому й колись “прив’язані” до іншого роду, завдяки новим методам дослідження та розширеному порівняльному матеріалу дістали зовсім інше трактування. Подібні переосмислення відбуваються й у багатьох інших музеях світу, адже кожна шафа з кістками потенційно приховує види, які ще не мають власної назви.
Смітсонівський Національний музей природної історії, де зберігалися ці кістки, відомий своїми зусиллями з цифровізації колекцій і надання доступу до них дослідникам усього світу. А Музей природної історії та науки Нью-Мексико, що безпосередньо працює з місцевими родовищами, доповнює цю роботу польовими відкриттями й локальним контекстом. У поєднанні такі інституції перетворюють фрагменти кісток на розгорнуті історії про те, як колись виглядало життя на Землі.
