Неандертальці постають перед сучасними вченими як напрочуд ефективні мисливці, які стояли на вершині харчового ланцюга поруч із левами чи вовками. Завдяки хімічному аналізу їхніх кісток дослідники вже давно підозрювали: ці давні люди харчувалися здебільшого м’ясом великих тварин – мамонтів, бізонів, диких коней. Та нове дослідження пропонує неочікуване доповнення до цього меню: неандертальці, ймовірно, цілеспрямовано їли личинок мух, тобто хробаків, що розвиваються в гниючому м’ясі.
Як кістки розповідають про раціон неандертальців
Щоб зрозуміти, чим харчувалися вимерлі види, антропологи звертаються до ізотопного аналізу кісток. Ізотопи – це різновиди одного й того ж хімічного елемента з різною масою. У випадку азоту дослідників цікавлять два: Нітроген-14 (легший і поширеніший) та Нітроген-15 (важчий і рідкісніший). Співвідношення цих ізотопів у кістках працює як своєрідний «харчовий відбиток», адже в живих організмах вони накопичуються по-різному залежно від місця виду в харчовій мережі.
Рослини мають низькі показники Нітроген-15. Тварини, які харчуються рослинами, накопичують трохи більше важкого ізотопу, а хижаки, що поїдають цих травоїдних, мають ще вищі значення. Чим вищий рівень Нітроген-15 у кістках, тим «м’яснішим» загалом вважається раціон організму.
У кістках неандертальців із різних регіонів Європи вчені стабільно фіксували надзвичайно високі показники Нітроген-15 – такі самі або й вищі, ніж у вовків та гієн, що відомі як потужні хижаки й падальники. Це довгий час підтримувало уявлення про неандертальців як про «суперхижаків», які майже не вживали рослинної їжі.
Парадокс білкового раціону
Однак настільки «хижацький» ізотопний портрет порушував важливе питання. На відміну від багатьох інших вершечкових хижаків, люди, включно з неандертальцями, фізіологічно не пристосовані до надзвичайно високого споживання білка. Якщо людина тривалий час отримує майже всі калорії з м’яса з дуже низьким вмістом жиру, може розвинутися стан, відомий як білкове отруєння, або «кроляче голодування». Організм просто не здатен перетравлювати таку кількість білка без достатньої частки жирів і вуглеводів.
Тож антропологи зіткнулися з суперечністю: ізотопи свідчили про надзвичайно «м’ясний» раціон, але біологія людини робила такий режим харчування малоймовірним у довгостроковій перспективі. Потрібне було інше пояснення, яке б врахувало не тільки кількість м’яса, а й його стан та спосіб споживання.
Версія з личинками: як народилася гіпотеза
Антропологиня з Purdue University Мелані Бізлі (Melanie Beasley) разом із колегою звернула увагу на малопомітний, але потенційно дуже калорійний компонент раціону: личинки мух. У деяких корінних народів Арктики та субарктичних регіонів відомі традиції поїдання личинок, що розвиваються у м’ясі, яке спеціально залишають для часткового розкладання. Таке м’ясо, насичене жиром та личинками, може слугувати важливим джерелом калорій у холодному кліматі, де з овочами та фруктами непросто.
Саме ці етнографічні спостереження наштовхнули вчених на думку: якщо сучасні арктичні спільноти споживають личинок разом із напівзогнилим м’ясом, чому б не припустити, що аналогічну практику могли мати й неандертальці в Євразії пізнього плейстоцену?
Крім того, подібний незвично високий рівень Нітроген-15 виявляли не лише в кістках неандертальців, а й у кістках ранніх Homo sapiens, які жили у тих самих регіонах і приблизно в той самий час. Це натякало на спільну харчову стратегію, пов’язану не просто з мисливством, а й зі способом обробки та зберігання м’яса.
Експерименти з личинками на людській тканині
Щоби перевірити гіпотезу, дослідники вирішили простежити, як змінюється ізотопний склад азоту у процесі розкладання м’яса і що при цьому відбувається з личинками мух, які ним живляться. Для цього вони проаналізували личинки, що розвивалися на людській м’язовій тканині, яка розкладалася в контрольованих умовах.
У ході розкладання з м’яса вивільняються гази, у яких, як з’ясувалося, частіше «втікають» легші атоми Нітроген-14. Тяжчий Нітроген-15, навпаки, зосереджується в рештках тканини. Личинки, що активно живляться цією масою, поглинають уже збагачену важким азотом органіку – і, відповідно, самі набирають дуже високі показники Нітроген-15.
Результат виявився вражаючим: личинки мали значення Нітроген-15, які перевищували показники хижаків на кшталт левів майже в чотири рази. Особливо високими були рівні в личинок, зібраних узимку. Дослідники припускають, що в холодних умовах розкладання відбувається повільніше, процес вивітрювання легких ізотопів триває довше, а отже, накопичення важкого азоту в тканині і в личинках іде активніше.
Що це означає для реконструкції раціону неандертальців
Якщо уявити собі неандертальців, які зберігають туші забитих тварин просто на відкритому повітрі, у природних «коморах» із низькою температурою, постає інша картина мисливсько-збирального побуту. М’ясо, особливо жирні частини, могло частково розкладатися, насичуватися личинками мух і ставати свого роду «самонаселеним» джерелом калорій: тут і білок, і жир, і висока енергетична цінність личинок.
Ця практика допомагала б уникати надмірного споживання чистого, нежирного м’яса та білкового отруєння. Натомість неандертальці могли отримувати більше жиру, який потрібен для виживання в холодному кліматі, а також додаткову енергію з личинок. При цьому ізотопний «підпис» азоту у їхніх кістках стрімко зростав би, навіть якщо реальна частка свіжого м’яса у раціоні була дещо нижчою, ніж здається з аналізів.
Дослідники у своєму висновку пишуть, що в контексті євразійських гомінінів пізнього плейстоцену високі показники Нітроген-15 найімовірніше відображають «регулярне споживання запасеного, такого, що розкладається, жирного м’яса тварин, пронизаного личинками з дуже високим умістом важкого азоту».
Неандертальці та ранні Homo sapiens: спільні стратегії виживання
Неандертальці жили в Євразії в період, коли клімат часто змінювався, а льодовикові цикли створювали суворі умови для життя. У таких реаліях здатність ефективно зберігати м’ясо та використовувати всі доступні ресурси, включно з личинками, могла бути надзвичайно важливою для виживання. Ранні Homo sapiens, які прибули до Європи й частково співіснували з неандертальцями, теж могли застосовувати подібні стратегії.
Високі показники Нітроген-15 у кістках обох груп можуть свідчити не лише про їхню вправність у полюванні на великих ссавців, а й про те, як гнучко й прагматично вони ставилися до їжі. Спосіб зберігання туш, використання холоду, прийняття на вигляд «зіпсутої», але фактично придатної до споживання їжі – усе це говорить про складну систему знань і навичок, що формувалися поколіннями.
Neanderthals, попри стереотипи про «примітивність», дедалі більше постають у науці як люди з розвиненою культурою виживання, адаптовані до холоду й здатні опрацьовувати ресурс до останньої крихти. Їхня присутність на територіях від Західної Європи до Західної Азії, використання складних мисливських стратегій і, ймовірно, розгалужена система обробки м’яса вказують на глибоку господарську винахідливість.
Наукове підтвердження та публікація
Автори нового дослідження підкреслюють, що їхні результати не заперечують високого статусу неандертальців як мисливців, але вносять важливе коригування: ізотопні дані не слід тлумачити як прямий доказ майже стовідсоткового м’ясного раціону без урахування способів зберігання, розкладання й повторного споживання тваринних продуктів.
Робота Мелані Бізлі та її команди опублікована у виданні Science Advances – рецензованому науковому журналі, що спеціалізується на публікації досліджень у галузі природничих наук. Поява статті в такому виданні свідчить про те, що запропонована гіпотеза пройшла сувору процедуру наукової перевірки й долучилася до ширшої дискусії про те, як саме жили та харчувалися наші найближчі вимерлі родичі.
