Найближчими днями нічне небо готує видовищну демонстрацію масштабу Сонячної системи. Юпітер, найбільша планета нашого зоряного оточення, виходить на найвигіднішу позицію для спостережень за весь рік і сяятиме настільки яскраво, що його буде важко сплутати з будь-якою зіркою.
Що означає «протистояння» Юпітера
У суботу, 10 січня, Юпітер досягне так званого протистояння. Це астрономічний момент, коли Земля опиняється точно між планетою-гігантом та Сонцем. У небі це виглядає так, ніби Юпітер стоїть навпроти Сонця: він сходить приблизно тоді ж, коли Сонце заходить, проходить найвище над горизонтом опівночі та заходить близько світанку.
У цей період планета розташована відносно близько до Землі (на космічних масштабах) і повністю освітлена Сонцем з нашого боку, тож здається особливо яскравою. Астрономи описують це через зоряну величину: що менше число, то більша яскравість. У Юпітера під час протистояння зоряна величина близько -2,7. Для порівняння, Сіріус – найяскравіша зоря нічного неба – має величину приблизно -1,4. Тож Юпітер значно перевершує навіть найяскравіші зорі й на багато тижнів стане найвиразнішою «зіркою» нічного неба.
Де шукати Юпітер на небі
Цього сезону Юпітер розташований у сузір’ї Близнюків – одному з найвідоміших зимових сузір’їв Північної півкулі. Близнюки легко впізнати за двома яскравими зорями – Поллуксом і Кастором. У давньогрецькій міфології це імена братів-близнюків, синів Леди; їхній образ тисячі років поспіль слугував орієнтиром для мандрівників і мореплавців. Поллукс – помаранчево-жовта гігантська зоря, розташована приблизно за 34 світлові роки від нас, Кастор – складна система з кількох зір.
Юпітер сяятиме поблизу цих орієнтирів, у східній частині неба після заходу Сонця. Протягом усієї ночі він повільно підніматиметься вище, досягаючи найвищої точки над горизонтом близько опівночі, а під ранок поступово хилитиметься до заходу. Для спостерігача без оптики це буде яскраве, стале світло, яке не мерехтить так помітно, як далекі зорі.
Як побачити Юпітер та його супутники
Спостереження неозброєним оком
Щоб відчути масштаб події, достатньо просто вийти в ясну ніч якомога далі від міських вогнів. Навіть без бінокля Юпітер привертає увагу: його світло яскравіше за будь-яку зорю, а положення у Близнюках дозволяє без труднощів відрізнити його від інших об’єктів.
Що можна побачити у бінокль
Навіть простий бінокль (наприклад, 8×42 чи 10×50) відкриє зовсім іншу картину. Юпітер уже не здаватиметься просто яскравою точкою – він перетвориться на невеликий, чітко окреслений диск. Поруч, у лінію, можна побачити кілька крихітних вогників – це чотири найбільші супутники Юпітера: Іо, Європа, Ганімед і Каллісто.
Їх називають галілеєвими супутниками – саме їх у 1610 році відкрив італійський учений Галілей. Для початку XVII століття це було відкриття, що перевернуло уявлення про Всесвіт: воно довело, що не все обертається навколо Землі. У бінокль ці супутники виглядають як маленькі зорі, що вишикувалися вздовж небесної траєкторії планети. Якщо спостерігати кілька ночей поспіль, можна помітити, як їхні позиції змінюються – на власні очі ви побачите наслідок руху небесних тіл, а не просто статичну «картинку».
Можливості невеликого телескопа
Невеликий аматорський телескоп розкриває Юпітер зовсім по-іншому. Астрономи радять спочатку використати окуляр із невеликим збільшенням, щоб зручно навестися на планету, а вже потім переходити на більшу кратність. На диску Юпітера мають стати видимими темні смуги – хмарні пояси, що тягнуться паралельно екватору. Це сліди потужних струменів вітру, які розганяються до сотень метрів за секунду й формують складну атмосферну «географію» газового гіганта.
За сприятливих атмосферних умов можна спробувати побачити й знамениту Велику червону пляму – гігантський шторм, за рухом якого астрономи стежать від XIX століття. Це вихор, діаметр якого перевищує розміри Землі, а вітри в ньому сягають шалених швидкостей. Попри те, що за останні десятиліття цей шторм, за спостереженнями, зменшився, він досі залишається однією з найвиразніших деталей на диску Юпітера, яку можуть розгледіти навіть аматори.
Сатурн поруч: другий гігант вечірнього неба
Поки Юпітер панує у східній частині неба, інший гігант Сонячної системи, Сатурн, тримається нижче на південному заході. Одразу після заходу Сонця його ще можна спостерігати невисоко над горизонтом. Хоч він помітно тьмяніший, ніж Юпітер, Сатурн має свою беззаперечну перевагу – кільця, які в телескоп перетворюють точку світла на справжню ілюстрацію до підручника з астрономії.
Кільця Сатурна, складені з мільярдів частинок льоду та каменю, від дрібного пилу до уламків розміром із гору, вперше були розрізнені завдяки телескопу Галілея, хоча тоді він ще не міг чітко зрозуміти їхню природу. Для сучасного аматора навіть дуже скромний телескоп достатній, щоб побачити не просто кулястий диск планети, а й тонкий, світлий обруч, що охоплює її.
Коли найкраще спостерігати та скільки триватиме «вистава»
Найяскравіша фаза настає саме під час протистояння, проте видимість Юпітера не обмежується одним вечором. Протягом усього січня та більшої частини лютого планета залишатиметься дуже зручною для спостережень у вечірній час. З настанням ночі вона вже буде досить високо, щоб мінімізувати вплив приземного серпанку, диму та світлового забруднення поблизу горизонту.
У наступні місяці Юпітер повільно зміщуватиметься на захід, що є звичайною видимою траєкторією планет на небі через орбітальний рух Землі. Однак навіть після того, як він залишить найвигідніше положення, планета ще тривалий час залишатиметься помітною вечорами.
Майбутні небесні зближення Юпітера з іншими планетами
Протистояння – не єдина астрономічна подія, пов’язана з Юпітером у цьому році. Уночі 9 червня Юпітер утворить в небі вражаючу конфігурацію разом із Венерою та Меркурієм. Таке зближення трьох планет називають потрійною конфігурацією або потрійним з’єднанням. Для спостерігача це виглядає як компактна група надзвичайно яскравих «зір» у присмерковому небі, коли Сонце вже зайшло, але небо ще не повністю потемніло.
Венера, яку часто називають «ранковою» або «вечірньою» зорею, традиційно вважається другою за яскравістю «зіркою» неба після Сонця і Місяця. Меркурій, навпаки, відомий тим, що його досить складно побачити, адже він майже ніколи не віддаляється високо від Сонця. Тому потрійне зближення з участю Юпітера – зручний момент, щоб побачити всі три планети одночасно в одному секторі неба.
Ще одна цікава подія очікується 15 листопада, коли Юпітер зблизиться на небі з Марсом, планетою, що завдяки своїй червонуватій барві здавна привертала увагу астрономів, поетів і астрологів. Марс – це холодний кам’янистий світ, вкритий кратерами, каньйонами та згаслими вулканами, який людство вивчає за допомогою орбітальних апаратів і марсоходів. Його яскраве червонувате сяйво у поєднанні з білувато-жовтим сяйвом Юпітера створить вражаючу картину в передранковому небі, коли обидві планети опиняться близько одна до одної для наземного спостерігача.
Наступні шанси на «максимальний» Юпітер
Хоч теперішнє протистояння робить Юпітер особливо помітним, це природний етап його циклу видимості. Оскільки Юпітер обертається навколо Сонця приблизно за 12 земних років, а Земля – за один, наші взаємні положення повторюються з приблизно річним зсувом. Наступне протистояння Юпітера очікується 6 лютого 2027 року. Тоді планета знову постане в нічному небі на піку яскравості та зручності для спостережень.
Для астрономів-аматорів та для всіх, хто цікавиться зоряним небом, нинішній період – сприятливий шанс побачити, як «король планет» демонструє свою велич. Досить вийти надвір, дочекатися темряви й підняти погляд до Близнюків – і Юпітер покаже, чому саме йому дісталася репутація найвеличнішого світила після Місяця та Венери.
