На індонезійському острові Сулавесі археологи занурилися в минуле на глибину приблизно 8 метрів і натрапили на вражаючу картину: одну й ту ж печеру в різні епохи послідовно освоювали сучасні люди та давні гомініни, які з’явилися тут задовго до появи Homo sapiens. Ба більше, науковці не відкидають, що певний час ці два види могли ділити простір печери одночасно.
Сулавесі – природний міст між Азією та Австралією
Сулавесі – четвертий за розміром острів Індонезії й одинадцятий у світі. Його форма, що нагадує химерну зірку з кількома «півостровами», робить його впізнаваним на карті. Водночас географічне розташування острова має вирішальне значення для розуміння давніх міграцій: Сулавесі є найбільшим суходолом між материковою Південно-Східною Азією та регіоном Сахул, до якого належать Нова Гвінея та Австралія.
Сахул був об’єднаним континентом під час льодовикових періодів, коли рівень світового океану був значно нижчим. Саме через такі «сходинки» суші, як Сулавесі, давні люди могли просуватися з Азії в бік Австралії. Тому для археологів цей острів перетворився на природну лабораторію, де можна відстежити ланцюжок еволюційних подій та міграційних хвиль, що врешті-решт привели Homo sapiens до заселення Австралії.
Печера Leang Bulu Bettue: розкопки вглиб 200 тисяч років
На півдні Сулавесі розташована печера Leang Bulu Bettue – вапнякова порожнина, що стала своєрідним сховищем для давньої історії острова. Відомо, що регіон південного Сулавесі багатий на стародавні печерні пам’ятки, зокрема на настінні зображення, які іноді називають одним з найдавніших свідчень образотворчого мистецтва людства. Саме тому Leang Bulu Bettue привертає посилену увагу науковців ще з 2013 року.
У 2023 році міжнародна команда дослідників, очолювана фахівцями з австралійського Griffith University, завершила черговий етап розкопок у цій печері, досягнувши глибини близько 26 футів, тобто приблизно 8 метрів. Це дало змогу заглянути в давнину на часову відстань приблизно до 200 тисяч років. Результати розкопок були опубліковані в науковому журналі PLOS ONE, що є одним із провідних рецензованих видань відкритого доступу в галузі природничих наук.
Дві археологічні епохи в межах однієї печери
З аналізу шарів осадів та артефактів вчені побачили чітку зміну археологічної картини приблизно 40 тисяч років тому. До цього рубежу культурний шар у печері належить невідомому нині вимерлому виду гомінінів, а після – вже сучасним людям, Homo sapiens.
У найдавніших шарах науковці виявили так звані «cobble-and-flake» знаряддя. Це прості кам’яні інструменти, виготовлені з річкової гальки: від уламків відколювали шматки, утворюючи гострі краї чи грубі рублячі форми, серед яких були й предмети, схожі на кайло. Такий спосіб обробки каменю відомий у ряді доісторичних культур і зазвичай свідчить про технологічно ранній рівень розвитку.
Справжньою несподіванкою стало те, що в тих самих шарах, де лежали ці примітивні знаряддя, були виявлені кістки мавп. Полювання на таких тварин потребує не лише сили, а й складних навичок планування, координації та, ймовірно, колективних дій. Мавпи швидкі, кмітливі та вміють уникати загроз, тому факт їхнього впольовування гомінінами, яких довгий час вважали менш здатними до високорозвинених форм полювання, змушує науковців переглянути уявлення про поведінку та розумові здібності цих давніх істот.
Хто ці невідомі мисливці: Homo erectus, денисівці чи новий вид?
Поки що дослідникам не вдалося знайти кісткові рештки самих гомінінів у найдавніших шарах Leang Bulu Bettue. Тож припущення щодо того, кому саме належали знайдені знаряддя, залишаються на рівні гіпотез. Науковці розглядають кілька варіантів:
- Homo erectus – один із найуспішніших видів давніх людей, який з Африки поширився в Азію та існував сотні тисяч років. На території Індонезії його сліди добре відомі завдяки так званій «явській людині», знайденій наприкінці XIX століття.
- Денисівці – загадкова гілка роду Homo, відома за рештками, знайденими насамперед у Денисовій печері в Сибіру. Їхній генетичний слід виявлений у сучасних популяціях Океанії та частини Азії, тож цілком імовірно, що вони були присутні й у цього регіону.
- «Карликові» нащадки Homo erectus – досвід вивчення індонезійського острова Флорес, де було виявлено невеликий за зростом вид Homo floresiensis, підказує, що ізольовані острови можуть сприяти появі низькорослих форм людини через острівну еволюцію.
- Ще не ідентифікований науці вид гомінінів, про існування якого ми поки що судимо лише за непрямими слідами, як-от інструменти та кістки тварин.
Без прямих кісткових решток зробити остаточний висновок про таксономічну належність цих істот неможливо, однак сукупність знахідок демонструє, що на Сулавесі жили досвідчені мисливці, які задовго до приходу сучасних людей освоїли місцеві екосистеми.
Поворотний момент: прихід Homo sapiens близько 40 тисяч років тому
Приблизно 40 тисяч років тому, за даними розкопок у Leang Bulu Bettue, відбувається різка зміна матеріальної культури. Цей момент співвідноситься з хвилею розселення сучасних людей з материкової Азії до Австралії та Океанії. У багатьох регіонах саме цей часовий проміжок позначений появою мистецтва, складніших знарядь праці та розвинених форм символічної поведінки.
У більш пізніх шарах печери археологи зафіксували зовсім інший набір артефактів. В інтерв’ю, що супроводжує публікацію в PLOS ONE, провідний автор дослідження Басран Бурган наголошує, що саме в цій фазі з’являється «виразно інша технологічна система, а також найдавніші відомі на острові свідчення художньої та символічної діяльності – характерні риси сучасних людей».
Прикраси, рухоме мистецтво та нова економіка полювання
Серед доказів появи Homo sapiens на Сулавесі вчені називають ювелірні вироби, переносне мистецтво на кам’яних плитах, удосконалені кам’яні інструменти та зміну в наборі тварин, яких забивали та споживали.
Прикраси – зокрема намисто чи підвіски – вважаються одним з показників абстрактного мислення: вони свідчать про прагнення до самовираження, маркування соціального статусу чи групової належності. Рухомі (портативні) художні об’єкти, виконані на камені, доповнюють цю картину. Вони показують, що мешканці печери не лише полювали й збирали харчі, а й витрачали час на створення образів, що мали, ймовірно, ритуальне, міфологічне або соціальне значення.
Одночасно фахівці зафіксували перехід до іншого «меню» – змінилася фауна, яку розбирали та споживали люди. Це може свідчити про нові стратегії полювання, інший вибір здобичі, а також про здатність сучасних людей гнучко пристосовуватися до довкілля, використовуючи знання про поведінку тварин і сезонні цикли.
Басран Бурган вважає, що така помітна різниця між ранньою та пізнішою фазами «може відображати масштабні демографічні та культурні зрушення на Сулавесі, зокрема прибуття нашого виду до місцевого середовища та витіснення попереднього населення гомінінів».
Чи могли дві людські види зустрітися в одній печері?
Найінтригуюче запитання, на яке поки що немає однозначної відповіді, – чи жили давні гомініни та Homo sapiens у Leang Bulu Bettue одночасно. Стратиграфія (послідовність шарів) засвідчує зміну культур, але тонкий часовий перехід між ними не завжди легко розділити на конкретні століття або тисячоліття з абсолютною точністю.
Науковці наголошують, що наразі не можуть стверджувати про пряме сусідство двох видів у цій печері. Однак наявні дані вказують: саме Leang Bulu Bettue наразі є найперспективнішим місцем, де можна виявити сліди такого «накладання» присутності різних людських популяцій.
Помічник керівника дослідження, професор Адам Брамм із Griffith University, пояснює особливість Сулавесі на тлі інших регіонів, зокрема Австралії. Він звертає увагу, що на австралійських археологічних стоянках можна розкопувати скільки завгодно глибоко, але всюди будуть лише сліди Homo sapiens. Австралія, за сучасними науковими даними, ніколи не була домівкою інших видів гомінінів, окрім сучасних людей.
Сулавесі має зовсім іншу історію. Археологічні та геологічні свідчення показують, що різні гомінінові популяції мешкали тут протягом принаймні мільйона років до появи Homo sapiens. Отже, тут справді є шанс натрапити на період, коли представники двох людських ліній могли жити поруч, контактувати, конкурувати за ресурси – а можливо, й обмінюватися знаннями чи навіть генами.
Розкопки тривають: під ногами ще тисячі років історії
Попри те, що археологи вже досягли глибини близько 8 метрів, дослідники впевнені: Leang Bulu Bettue ще не розкрила всі свої таємниці. За словами Басрана Бургана, під нинішнім найглибшим розкопаним рівнем, ймовірно, лежить ще кілька метрів археологічних шарів. Кожні кілька десятків сантиметрів глибини можуть відповідати сотням або й тисячам років людської історії.
Подальші дослідження печери можуть суттєво змінити наше уявлення про перші етапи заселення Сулавесі, а відтак – і про ширший сценарій розселення людини сучасного типу в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Якщо в нижчих шарах удасться виявити кісткові рештки давніх гомінінів або ще ранніші інструменти, це допоможе уточнити, які види населяли острів у різні періоди та як вони взаємодіяли з довкіллям.
Не менш вагомим стане й можливий пошук прямих свідчень зустрічі різних людських видів – від спільних вогнищ до змішаних археологічних комплексів, у яких елементи індустрій різних культур переплітаються в одному шарі. Такі знахідки вже неодноразово змінювали історію досліджень у Європі та Західній Азії, де Homo sapiens співіснував із неандертальцями. Тепер подібний сценарій археологи прагнуть простежити й у тропіках Індонезійського архіпелагу.
Поки вчені обережно знімають шар за шаром осадів у печері Leang Bulu Bettue, кожен уламок каменю чи кістка тварини стають свідченням довгої, складної історії, у якій переплітаються сліди давніх гомінінів та наших безпосередніх предків. Із кожним новим сантиметром розкопу науковцям вдається трохи краще зрозуміти, як на відносно невеликому острові посеред океану відбувалися процеси, що мали наслідки для всієї людської еволюції.
