Людський скелет здається чимось усталеним: у підручниках з анатомії роками фігурує цифра 206 – стільки кісток нібито має доросла людина. Однак лікарі й анатоми дедалі частіше наголошують: це радше умовна орієнтирна величина, ніж жорстке правило. У значної частини людей кісток насправді більше – і більшість навіть не підозрює про це.
Чому в немовлят кісток більше, ніж у дорослих
Коли дитина народжується, її скелет нагадує зібраний із дрібних гнучких деталей конструктор. Замість 206 кісток у новонароджених їх може бути від 275 до 300. Частина з них ще не повністю «оформилася» – вони складаються з хрящової тканини та дрібних окремих фрагментів, які згодом зростаються.
Ця «збірна» конструкція потрібна не для краси, а для виживання. М’якіші й дрібніші кістки забезпечують еластичність тіла плода: немовля може щільно згортатися в утробі, а під час пологів – проходити через вузький родовий канал. Упродовж дитинства та підліткового віку багато кісток – наприклад, у черепі чи хребті – поступово зливаються, утворюючи більші й міцніші структури.
Саме тому стандартна цифра 206 – це результат тривалого процесу зрощення. Але природа залишила собі чималий простір для варіацій, і не у всіх цей процес завершується однаково.
Додаткові кістки: коли скелет «виходить за межі» норми
У дорослому віці іноді трапляється, що окремі кісткові фрагменти так і не зростаються, або ж формуються невеликі окремі кісточки в межах сухожиль та суглобів. Такі структури називають додатковими кістками або надлишковими. Саме їм була присвячена наукова робота, опублікована 2024 року в журналі Scientific Reports.
Ці кістки не є «аномалією» в драматичному сенсі, радше – варіантом будови тіла. Вони формуються ще під час внутрішньоутробного розвитку, коли з безлічі хрящових зачатків має сформуватися цілісний скелет. Якщо деякі з них зберігають відносну автономність, ми й отримуємо додаткову кістку.
Скільки людей мають додаткові кістки
За оцінками анатомів, частка людей із надлишковими кістками становить від 10 до 30% населення. Про це розповідає доцент анатомії Стамбульського університету Medeniyet Ерен Оґют, який спеціалізується, зокрема, на вивченні варіантів будови скелета.
Стамбул – одне з найдавніших міст Європи й Азії, розташоване одразу на двох континентах, – має давню медичну традицію. Тут функціонують університетські клініки, де анатомічні дослідження поєднують із сучасною візуалізацією – магнітно-резонансною та комп’ютерною томографією. Саме такі центри дають змогу зібрати великі масиви даних про будову кісток у різних людей.
Водночас, наголошує Оґют, реальна поширеність додаткових кісток, найімовірніше, більша. Часто їх просто не помічають ані лікар, ані пацієнт: вони не завдають клопоту, не порушують рухливості, а в знімках можуть виглядати як дрібні варіації норми.
Чому про додаткові кістки зазвичай дізнаються випадково
Ортопедичний хірург Вандан Патель з Інституту реконструкції стопи та гомілково-ступневого суглоба в Mercy Medical Center у Балтиморі пояснює: людина може прожити все життя, навіть не здогадуючись, що має «зайву» кістку.
Балтимор – велике портове місто на східному узбережжі США, відоме своїми медичними установами. Тут, зокрема, працює мережа Mercy Medical Center, де поєднують хірургічне лікування та спортмедицину, тож лікарі регулярно бачать пацієнтів із травмами стопи й гомілкостопа. І саме під час таких обстежень додаткові кістки найчастіше й виявляють.
За словами Пателя, у більшості випадків надлишкові кістки не спричиняють болю чи обмеження рухів. Їх помічають, коли роблять рентген або інші обстеження з іншого приводу – скажімо, після вивиху, забиття чи підозри на перелом. На знімку раптом з’являється невелика кісточка, яку спершу можуть прийняти за уламок після перелому або за вікову зміну.
Такі помилки трапляються не лише серед молодих лікарів. Додаткові кістки часто мають неправильну, «нестандартну» форму, що не вписується в класичні схеми з атласів анатомії, і тому їх легко сплутати з наслідком травми.
Ступня та гомілкостоп: «улюблене місце» додаткових кісток
Найчастіше надлишкові кістки трапляються в ділянці стопи й гомілково-ступневого суглоба. Це не дивно: ступня складається з понад двох десятків дрібних кісток, зв’язаних суглобами, зв’язками й сухожилками, які щодня витримують вагу тіла. У цій густій конструкції навіть невелика додаткова кісточка здатна змінити навантаження або стати «точкою тертя» для сухожилля.
Os trigonum: маленька кістка, яка може зіпсувати балетну позу
Найпоширеніша додаткова кістка в ділянці гомілкостопа – os trigonum. За словами Вандана Пателя, її мають до 10-25% людей. Вона розташована позаду гомілково-ступневого суглоба, тобто буквально за кісточкою, ближче до задньої частини стопи.
За звичайних умов людина може й не знати, що в неї є ця кістка. Але якщо професія чи хобі вимагають постійно й глибоко згинати стопу вниз – наприклад, у балеті, художній гімнастиці, деяких видах танців або в спорті, який пов’язаний із частими стрибками, – os trigonum може дати про себе знати болем.
Коли балерина стає «en pointe», тобто піднімається на кінчики пальців, гомілкостоп максимально розгинається. У цей момент додаткова кістка ззаду суглоба може затискатися між кістковими структурами, подразнювати навколишні тканини й викликати запалення. Це призводить до болю, інколи – до хронічного дискомфорту, що ускладнює тренування.
Os tibiale externum: «зайва» кістка у внутрішньому склепінні стопи
Ще один доволі поширений варіант – os tibiale externum, або додаткова човноподібна кістка. За словами Пателя, її виявляють до 12% людей. Вона розташована з внутрішнього боку стопи, поряд із нормальною човноподібною кісткою, яка бере участь у формуванні склепіння.
Зовні це іноді помітно як невеликий виступ на внутрішній поверхні стопи. За певних умов може здаватися, що сама човноподібна кістка просто збільшена. Таке розташування впливає на роботу сухожиль, які підтримують внутрішнє склепіння ступні. Якщо додаткова кістка подразнює сухожилля або змінює кут тяги м’язів, людина може відчувати біль у ділянці зводу стопи.
Нерідко така будова поєднується з плоскостопістю – коли склепіння стопи знижене, а навантаження на кістки й суглоби перерозподіляється. У цьому разі os tibiale externum може стати додатковим чинником, який погіршує відчуття в ногах після тривалої ходи чи стояння.
Рідкісні надлишкові кістки: від кульшового суглоба до шиї
Окрім доволі поширених варіантів у стопі, анатоми знають про низку рідкісніших додаткових кісток, які виявляють переважно під час досліджень на аутопсії або завдяки детальним знімкам.
Os acetabuli: додаткова кістка в кульшовому суглобі
Один із таких прикладів – os acetabuli, невелика кістка поблизу кульшової западини, де головка стегнової кістки входить у таз. Цю структуру описують як можливий чинник болю в кульшовому суглобі. За даними Еренa Оґюта, вона зустрічається менш ніж у 5% населення.
Про os acetabuli згадують у науковому огляді 2025 року, опублікованому в Bratislava Medical Journal – одному з найстаріших медичних журналів Словаччини, який виходить у Братиславі ще з початку XX століття. Це видання традиційно публікує клінічні спостереження та огляди, що узагальнюють досвід різних європейських медичних шкіл.
Хоча сама по собі така кістка не обов’язково призводить до патології, її наявність може ускладнювати діагностику болю в ділянці кульшового суглоба. На зображеннях її можна сплутати з кістковими розростаннями, що формуються при артрозі, або з наслідком давнього ушкодження.
Додаткові ребра: коли шия набуває «зайвої» кістки
Ще одна можлива варіація скелета – додаткові ребра. У невеликої частини людей (до 1%) при народженні є одне або навіть два зайві ребра в ділянці шиї. Їх називають шийними ребрами.
На відміну від типових ребер грудної клітки, які розташовані горизонтально, шийні можуть мати вертикальний або діагональний напрямок і не завжди досягають грудини. Вони формуються на рівні шийних хребців і зазвичай не відіграють функціональної ролі в опорі чи диханні.
Інформацію про такі ребра системно збирає, зокрема, клініка Cleveland Clinic – одна з найбільших медичних установ США, розташована в місті Клівленд, штат Огайо. Вона відома тим, що поєднує наукові дослідження з розробкою клінічних рекомендацій, тому її огляди часто стають орієнтиром для лікарів з інших країн.
У більшості людей шийні ребра взагалі не проявляються. Але в окремих випадках вони можуть здавлювати нерви або судини, які проходять від шиї до руки. Тоді з’являються біль, слабкість, відчуття оніміння чи поколювання в руці. За такої ситуації допомагають фізіотерапія, вправи, іноді медикаментозне лікування. Якщо симптоми стійкі й виражені, хірург може запропонувати видалення додаткових ребер – організм без них обходиться цілком нормально.
Чому ці варіанти будови важливо помічати
Додаткові кістки – це не лише цікава анатомічна деталь, а й практичне завдання для лікарів. Якщо лікар знає про такі можливості, йому легше інтерпретувати рентгенівські чи томографічні знімки й не сплутати вроджену особливість із травмою або патологічним процесом.
Для пацієнтів також корисно розуміти: біль у стопі, щиколотці чи плечі не завжди свідчить про «розтягнення» чи «поганий суглоб». Іноді причина прихована в невеликій кісточці, яка десятиліттями не давала про себе знати, а потім почала заважати через зміну навантаження, вид спорту або тип взуття.
Сучасні знання про анатомічні варіанти скелета формуються завдяки поєднанню класичної анатомії, клінічної практики й можливостей медичної візуалізації у провідних центрах – від Стамбула до Клівленда й Балтимора. Із кожним новим дослідженням стає зрозуміліше: «стандартна» будова тіла – це не жорстка схема, а радше усереднений опис, у межах якого людський організм зберігає дивовижну різноманітність.
