На старовинному аркуші з червоною крейдою, від якого, здавалось би, лишилася лише тиша століть, учені, ймовірно, уперше в історії знайшли сліди ДНК Леонардо да Вінчі. Якщо ці висновки підтвердяться, це відкриє новий спосіб дослідження не лише життя генія Відродження, а й походження його творів.
Сліди геніального художника на аркуші з «Святим Немовлям»
Об’єктом дослідження став малюнок червоною крейдою під назвою «Святе Немовля» («Holy Child»). Частина мистецтвознавців вважає, що його створив сам Леонардо да Вінчі, інші ж приписують роботу одному з його учнів. Саме з поверхні цього рисунка вчені обережно, за допомогою легкого змиття ватними тампонами, зібрали мікроскопічні фрагменти ДНК.
Отриманий генетичний матеріал порівняли з ДНК, виділеною з листа XV століття. Цей лист написав Фрозіно ді сер Джованні да Вінчі – кузен діда Леонардо, Антоніо да Вінчі. Обидва документи – і малюнок, і лист – зберегли фрагменти Y‑хромосомної ДНК, тобто спадкового матеріалу, який передається від батька до сина майже без змін протягом багатьох поколінь.
Дослідження наразі опубліковане у вигляді препринту на платформі bioRxiv, тобто статтю ще не перевірили інші науковці в межах формальної рецензії. Проте вже нині робота викликає значний інтерес серед генетиків та істориків мистецтва.
Генетична лінія з Тоскани
Порівняння ДНК з «Святого Немовляти» та листа Фрозіно показало, що обидва зразки належать до однієї гаплогрупи Y‑хромосоми – E1b1b. Гаплогрупа – це велика спадкова гілка, що об’єднує людей із спільним далеким предком по чоловічій лінії.
У цьому випадку спільний предок пов’язаний з Тосканою – регіоном центральної Італії, де 1452 року народився Леонардо да Вінчі. Тоскана відома своїми пагорбами, виноградниками, середньовічними містечками та культурною спадщиною. Саме тут, у маленькому містечку Вінчі неподалік Флоренції, з’явився на світ майбутній художник, інженер, анатом і мислитель, який уособив творчий імпульс епохи Відродження.
Генетик Чарлі Лі з Jackson Laboratory for Genomic Medicine у штаті Коннектикут, який не брав участі в дослідженні, назвав отримання Y‑хромосомних послідовностей «відправною точкою» для спроб відтворити генетичний портрет Леонардо. Це, за його словами, створює основу для зіставлення різних зразків і побудови родової лінії.
Сумніви мистецтвознавців: чиє насправді ДНК на малюнку
Попри зацікавлення наукової спільноти, дослідження супроводжують серйозні застереження. Одне з головних – чи справді «Святе Немовля» вийшло з-під руки Леонардо. Частина спеціалістів переконана, що малюнок створив учень майстра. Якщо це так, то генетичний матеріал на рисунку може належати зовсім іншій людині.
Чарлі Лі оцінює ймовірність того, що ДНК належить саме Леонардо, як «приблизно 50 на 50». ДНК могла залишитися від учня, від реставраторів, кураторів музеїв чи колекціонерів з тосканським корінням, які торкалися малюнка за останні п’ять століть. Тож генетичне зближення з родиною да Вінчі ще не є остаточним доказом того, що перед нами – саме біологічний слід Леонардо.
Навіщо вченим ДНК Леонардо
Автентифікація творів і погляд у мозок генія
Дослідники сподіваються, що ДНК Леонардо стане інструментом для точнішого підтвердження авторства його робіт. Чимало рисунків і ескізів із його майстерні залишаються предметом дискусій: де кінчається рука вчителя й починається рука учня? Якщо буде створено надійний генетичний «еталон» Леонардо, його біологічні сліди на папері зможуть допомогти розв’язати такі суперечки.
Крім того, частина вчених припускає, що генетичні дані можуть дати підказки щодо фізичних та неврологічних особливостей Леонардо. Ідеться, наприклад, про можливі особливі риси зору, що могли посилювати його відчуття перспективи й світлотіні, або про схильність до багатогранних інтересів – від анатомії до гідравліки. Наукова обережність тут критично важлива: жодне окреме генетичне відкриття не пояснить «таємницю генія», проте сукупність даних може показати, чи мав Леонардо рідкісні варіанти генів, що впливають на зір, моторну координацію чи сприйняття простору.
Втрачена могила і закриті усипальниці
Пошкоджений спочинок у Амбуазі
Найпряміший спосіб знайти ДНК Леонардо – дослідити його останки. Та ця дорога виявилася майже заблокованою. Леонардо помер 1519 року в Амбуазі, містечку в долині Луари у Франції. Амбуаз відомий своїм замком Château d’Amboise, де свого часу мешкали французькі королі, а в каплиці Сен-Юбер (Chapelle Saint-Hubert) нині розташована символічна могила Леонардо.
Під час Французької революції наприкінці XVIII століття чимало гробниць у Амбуазі було зруйновано. Кістки, які, ймовірно, належали Леонардо, згодом перенесли до каплиці Сен-Юбер, проте впевненість, що саме там покояться його останки, обмежена. Кістки могли змішатися з рештками інших людей. Навіть якщо в цій гробниці й справді є фрагменти скелета Леонардо, дослідникам поки що не дозволяють брати звідти зразки для аналізу, доки не буде знайдено зіставний генетичний матеріал з іншого джерела.
Невідоме поховання матері і закритий доступ до батькової могили
Пошуки ДНК по материнській лінії теж ускладнені. Мати Леонардо, Катерина ді Мео Ліппі, була юною служницею, коли народила сина позашлюбно. Її місце поховання невідоме, тож учені не можуть дістати зразки її кісток для аналізу. Це особливо прикро, бо материнська, або мітохондріальна ДНК, передається від матері всім дітям і зазвичай зберігається на предметах краще, ніж хромосомна. Порівняння мітохондріальної ДНК із «Святого Немовляти» з рештками Катерини, якби їх вдалося знайти, могло б істотно зміцнити аргументи про зв’язок малюнка з родиною Леонардо.
Ще один потенційний ресурс – могила батька Леонардо, нотаріуса Сер П’єро да Вінчі, у Флоренції. Це місто, що стало колискою італійського Відродження, колись дало світові Мікеланджело, Данте, Мазаччо та інших митців. Саме тут працювали могутні банкіри Медічі, чий меценатський вплив сприяв розквіту мистецтва і науки. Та доступ до гробниці батька Леонардо науковцям також заборонено, отже вони поки що не можуть безпосередньо зіставити Y‑хромосомні послідовності зі «Святого Немовляти» з підтвердженими кістками близького родича по чоловічій лінії.
Коли мистецтво мовчить: не всі рисунки зберігають людську ДНК
Надія отримати ДНК безпосередньо з творів Леонардо наштовхується на практичні перешкоди. Частина робіт недоступна для таких маніпуляцій через вимоги безпеки та збереження. Інші, навіть якщо їх дозволяють досліджувати, виявляються «генетично порожніми» – на них просто не залишається слідів людської ДНК.
Так сталося, наприклад, з аркушем «Етюд передніх ніг коня» («Study of the Front Legs of a Horse»), приписуваним Леонардо. Цей малюнок відомий своєю надзвичайною точністю зображення м’язів і суглобів тварини – типовою прикметою наукової допитливості художника, який роками вивчав анатомію людей і коней. Однак з його поверхні не вдалося виділити жодних людських генетичних слідів.
Натомість «Святе Немовля» поки що залишається єдиним малюнком, приписуваним Леонардо, з якого вдалося виділити людську ДНК. І саме невизначеність авторства робить його водночас і надзвичайно перспективним, і вкрай проблемним джерелом.
Родина да Вінчі: від родового склепу до сучасних нащадків
Пошуки ДНК у родовому склепі
Оскільки прямі нащадки Леонардо невідомі – він не був одружений і не мав дітей, – дослідники звернулися до ширшого родинного кола. В Італії виявили родовий склеп, де, за документами, похований його дід Антоніо да Вінчі. Звідти вже взяли для аналізу три кістки, які можуть належати родичам Леонардо по батьківській лінії.
Паралельно вчені досліджують ДНК живих нащадків розлогого роду да Вінчі. Такі люди можуть бути далекими родичами майстра, чиї лінії походять від братів і двоюрідних родичів Леонардо. Порівняння їхніх Y‑хромосомних послідовностей із ДНК з листа Фрозіно та «Святого Немовляти» допоможе з’ясувати, чи справді всі ці зразки належать одній родовій гілці.
Загадкове пасмо волосся з Амбуаза
Ще одне джерело даних – локон волосся, знайдений 1863 року в Амбуазі. За припущеннями, цей локон могли зрізати з бороди Леонардо невдовзі після його смерті. Волосся як матеріал часто добре зберігається, особливо в умовах архівів або приватних колекцій, однак його походження в цьому випадку викликає чимало запитань. Історичні свідчення не дають стовідсоткової впевненості, що локон справді належав Леонардо, тому генетичні дані з нього також потрібно буде ретельно зіставляти з іншими зразками.
Листи, документи і ДНК на папері
Щоб обійти обмеження, пов’язані з доступом до могил, учені звертаються до архівів. Вони шукають листи, записи та інші документи, написані чоловіками з роду да Вінчі. Стара паперова поверхня, особливо якщо людина торкалася її голими руками чи припечатувала лист воском, може зберегти мікроскопічні рештки клітин шкіри, а разом із ними – і ДНК автора.
Лист Фрозіно ді сер Джованні да Вінчі – один із таких безцінних артефактів. Для нової роботи вчені порівняли Y‑хромосомну ДНК з цього листа із приблизно 90 000 уже відомих маркерів, які допомагають розподіляти чоловічі генетичні лінії на окремі гаплогрупи. Співвіднесення з гаплогрупою E1b1b стало однією з підстав для припущення, що Леонардо й його розширена родина могли належати до цієї гілки.
Як ватні тампони стають інструментом мистецтвознавства
Метод, який застосували дослідники для «Святого Немовляти», доволі делікатний: легке протирання поверхні малюнка стерильними тампонами без пошкодження пігменту. Цей підхід розробляли з урахуванням вимог реставраторів – папір і фарба мають залишитися неушкодженими, а втручання – бути повністю зворотним.
Науковці вважають, що подібний спосіб можна застосовувати й до інших мистецьких об’єктів з дискусійним авторством. Якщо на полотні, рисунку чи рукописі збереглися не лише фарба й чорнило, а й клітини шкіри, їхній генетичний профіль може стати додатковим аргументом на користь чи проти атрибуції. Звісно, така практика потребує надзвичайної обережності: будь-який дотик без рукавичок, зроблений за останні десятиліття, також залишає слід.
Еволюційний біолог С. Блер Хеджес з Університету Темпл у Пенсильванії, який не долучався до роботи, назвав дослідження «видатним» і відзначив використання «найсучасніших методів» у його підготовці. Йдеться, зокрема, про високочутливі підходи до виділення та секвенування ультраневеликих кількостей стародавньої ДНК.
Наступні цілі: рукописи, зошити і «Codex Leicester»
Автори дослідження тепер намагаються розширити коло можливих джерел ДНК Леонардо. Найбільші надії пов’язують із тими об’єктами, авторство яких не викликає сумнівів, – рукописами та зошитами, написаними самим майстром.
Особлива увага прикута до «Codex Leicester» – 72‑сторінкового зошита Леонардо, що містить його міркування про природу світла, рух води, геологію та інші явища. Цей зошит, один із найвідоміших наукових рукописів Леонардо, нині входить до приватної колекції й періодично експонується в музеях світу. За словами історика мистецтва Доменіко Лауренци з Університету Кальярі, на сторінках «Codex Leicester» є відбиток пальця, який майже напевно належить самому Леонардо. Якщо власники рукопису дозволять провести біологічне дослідження, цей відбиток може стати безпрецедентним джерелом достовірної ДНК художника.
Дослідники сподіваються, що результати теперішньої роботи переконають музейних кураторів, архівістів та власників приватних зібрань надати дозвіл на такі вкрай обережні генетичні аналізи. Для історії мистецтва це може означати появу нового, додаткового інструмента: поруч із стилістичним аналізом, вивченням документів і хімічним складом фарб у розпорядженні вчених з’являється ще й ДНК, що збереглася на сторінках, до яких торкалися руки художників п’ять століть тому.
