Самозатоплення – навмисне тону́ття власного корабля – було частою практикою в морських війнах, особливо під час Другої світової. Команди й штаби вдавалися до цього, щоб не дозволити супротивникові захопити судно, його техніку та документи або використати його як трофей. Іноді рішення про затоплення приймали при критичних пошкодженнях, іноді – заради політичного чи стратегічного контролю над флотом.
Відчайдушні часи, відчайдушні заходи
Навіть сильно пошкоджені бойові кораблі іноді залишаються на поверхні довше, ніж очікують, тож противник має час піднятися на борт або оглянути конструкцію. У такій ситуації командування могло наказати затопити власне судно: пробити борти, підірвати танки палива або віддати наказ союзним силам добити покинуте судно артилерією чи торпедами. Це було способом не лише позбутися небажаного активу, а й уникнути втрати технологій, тактичних секретів та престижу.
Приклади Другої світової ілюструють різні мотиви. Німецький лінійний корабель Bismarck, збудований наприкінці 1930-х, був символом морської потуги Рейху; коли він отримав серйозні ушкодження під час переслідування британським флотом у 1941 році, за деякими версіями екіпаж отримав наказ самозатопитися, щоб не передати судно супротивнику. Bismarck став символом і технічного розвитку німецького флоту – його конструкція вивчалася б ворогом із великою цікавістю.
Ще один знаковий епізод – масове самозатоплення французького флоту в порту Тулон у листопаді 1942 року. Порт Тулон, розташований на південному узбережжі Франції в Провансі, історично є головною базою французького середземноморського флоту; коли існувала загроза захоплення флоту німцями, французьке командування вирішило потопити понад шістдесят кораблів у власній гавані, щоб позбавити супротивника здобичі та зберегти честь флоту.
Самозатоплення авіаносців
У Тихому океані, де авіаносці стали головною ударною силою, випадки самозатоплення набули особливої ваги. Битва в Кораловому морі (травень 1942 року) і битва біля острівного атолу Мідвей (червень 1942 року) стали першими масштабними протистояннями, де вирішальну роль відігравали літаки з палуби, а не артилерія лінійних кораблів. Під час цих сутичок кілька авіаносців з обох сторін зазнали критичних ушкоджень і були навмисно затоплені – щоб уникнути захоплення або через необхідність звільнити кораблі від загрози.
USS Lexington – американський авіаносець, поранений у Кораловому морі – був покинутий екіпажем і згодом затоплений за рішенням союзних суден. Наступного місяця, у Мідвеї, японський флот втратив чотири авіаносці; серед них Akagi і Hiryū, обидва ключові кораблі Імперського японського флоту, були настільки пошкоджені, що їх або добили, або наказали затопити під час відступу. Akagi та Hiryū мали вирішальне значення для японської авіаносної ударної сили – їхні літаки здійснювали атаки, які визначали хід ранніх фаз війни в Тихому океані.
Інший приклад – USS Hornet, який зазнав катастрофічних пошкоджень під час боїв біля островів Санта-Крус. Американські есмінці кілька разів намагалися затопити покинений Hornet, але корабель все ще довго тримався на поверхні і зрештою був добитий японським підводним човном наступного дня.
Чому це важливо сьогодні
Самозатоплення в роки війни відображає прагнення сторін зберегти технології, документи та моральну перевагу. Сьогодні ж багато самозатоплених суден у мирний час мають інше призначення: їх спеціально тонули, щоб створити штучні рифи та сприяти відновленню морських екосистем. Такі проекти передбачають підготовку суден – очищення від шкідливих матеріалів і розміщення на вибраних ділянках, де вони стають притулком для риб і водоростей.
Коротка довідка про згадані об’єкти
Bismarck
Лінійний корабель Bismarck – один із найвідоміших німецьких кораблів Другої світової, спущений на воду наприкінці 1930-х; його переслідування й загибель у 1941 році стали однією з найпомітніших морських операцій війни.
Тулон
Тулон – головна французька військово-морська база на Середземному морі, розташована в регіоні Прованс. Порт має довгу історію як опорний пункт для французького середземноморського флоту.
Битви в Кораловому морі та на Мідвеї
Битва в Кораловому морі (травень 1942) і битва на Мідвеї (червень 1942) стали переломними в історії військово-морської справи: вони показали, що майбутнє боїв на морі належить авіаносцям і повітряній перевазі.
Akagi і Hiryū
Авіаносці Akagi та Hiryū були частиною ударної групи Імперського японського флоту; втрати цих кораблів на Мідвеї позначили собою серйозний перелом у можливостях Японії проводити далекі авіаудари.
