Наприкінці листопада жерло Безим’янного (Bezymianny) викинуло стовп попелу на висоту близько 10 кілометрів, а разом із ним скотився гарячий потік газу й обломків – пірокластичний потік. Це було одне з вибухових вивержень, які прискорюють поступове відновлення конуса вулкана після руйнівного обвалу середини XX століття.
Що трапилось із горою
У 1956 році потужний вибух зруйнував схил і вершину Безим’янного, утворивши підковоподібну амфітеатрову кальдеру. Після цього в кратері почав рости лавовий купол, і з часом у його центрі сформувався новий конус. За спостереженнями науковців, які велися з повітря, із землі та за допомогою вебкамер, гора відновлюється досить швидко – настільки, що вчені у 2020 році порахували: вона може відновити довоєнну висоту в період між 2030 і 2035 роками.
Моніторинг і наукові висновки
Дослідники з Інституту вулканології і сейсмології на Камчатці, що входить до складу академічної спільноти Росії, збирали фото- та польові дані з 1949 по 2017 рік. За цими знімками вони оцінили середній щоденний приріст гірської маси: близько 26 400 кубічних метрів породи на добу в період від 1956 до 2017 року. Співавтори дослідження Александр Белоусов і Марина Белоусова відзначили, що темпи нарощування нового конуса були несподівано високими.
Сучасна активність Безим’янного поєднує епізоди вибухових вивержень з ефузійними потоками лави – перші формують високі стовпи попелу та небезпечні пірокластичні потоки, другі поволі наповнюють кратер новою породою і відновлюють конус.
Про загрози й порівняння з іншими горами
Інстурктори вулканології попереджають: коли новий конус росте всередині підковоподібної кальдери, існує ризик повторного великого обвалу схилу. Такий обвал може спричинити дуже потужне вибухове виверження. Саме тому нинішня стабільність схилів – предмет пильної уваги науковців.
Аналогічні процеси відомі й в інших місцях Землі. Наприклад, маунт-Сент-Геленс у штаті Вашингтон (США) у 1980 році зазнав катастрофічного обвалу вершини й у наступні роки частково відновився завдяки росту лавового купола. Такі приклади допомагають спеціалістам моделювати довготривалу поведінку вулканів, котрі пережили масштабні руйнування.
Контекст: Камчатка і наукові служби
Камчатський півострів розташований на південному заході Тихоокеанського вогняного поясу й відомий скупченням активних вершин, гейзерів і багатою дикою природою. У цьому регіоні працюють кілька наукових установ, що спеціалізуються на вулканології та сейсмології, зокрема згаданий Інститут вулканології і сейсмології. Міжнародні проєкти, зокрема Глобальна вулканічна програма Смітсонівського інституту, акумулюють дані з усього світу й слугують довідником для оперативного інформування про спалах активності.
Пояснення термінів
Пірокластичні потоки – це суміш гарячого газу, попелу і кам’янистих уламків, яка рухається з великою швидкістю по схилу й несе смертельну небезпеку на значні відстані від кратера. Ефузійні виверження відрізняються тим, що лава витікає спокійніше, утворюючи шари застиглої породи; саме вони поступово відновлюють форму конуса після руйнівних вибухів. Стратовулкан – це гора, складена з чергувань лавових шарів та вулканічного уламкового матеріалу; такі вершини часто демонструють і експлозивну, і еффузійну активність.
Наукові команди продовжують спостереження за Безим’янним із землі, з повітря та за допомогою супутників, щоб відстежити подальший темп росту й рівень небезпеки для навколишніх районів.
