Близько 1,8 тисячі років тому в римській Британії люди, що готували тіла до поховання, розмазували по мерцям густу, схожу на штукатурку масу – і залишили відбитки пальців, які збереглися донині. Про це повідомили археологи, що працюють у проєкті Seeing the Dead при Йоркському університеті.
Відкриття сталося під час повторного вивчення кам’яного саркофага, знайденого ще в 1870‑х роках в регіоні Йоркширу. Раніше численні знахідки рідкого гіпсу в похованнях регіону вважали за виріб, який нагрівали й виливали у труну. Однак під час підняття застиглої оболонки дослідники виявили чіткі сліди пальців і відбиток долоні – доказ того, що гіпс наносили руками, розгладжуючи його безпосередньо поверх тіла.
Як це працювало і що означає для розуміння ритуалів
Гіпс – це сульфат кальцію, який з давніх часів застосовували в будівництві та виготовленні штукатурок. При нагріванні та додаванні води він перетворюється на пластичну пасту, відому як «парижька штукатурка», що після висихання твердне. Саме такі оболонки навколо тіл нагадують відомі відбитки, знайдені після виверження Везувію в Помпеях, де рідка суміш загорнулася навколо тіл і залишила пустоти, що пізніше були залиті гіпсом для створення знаменитих фігур.
У Йоркширі донині налічується щонайменше 45 поховань із використанням рідкого гіпсу. В одного з саркофагів, якому раніше не приділяли детальної уваги, дослідники, очищаючи та скануючи оболонку в 3D, натрапили на сліди пальців, що проливають світло на спосіб нанесення суміші: суміш, очевидно, була густою, але м’якою, і нанесення виконували руками, причому розгладжували розчин аж до країв труни.
Що дають відбитки рук
За словами Маурін Керролл, провідної дослідниці проєкту і римської археологині з Йоркського університету, такі відбитки – «вражаючий слід людської діяльності», який рідко зберігається у поховальній практиці Риму. Вони свідчать про близький, інтимний контакт між померлим і тими, хто його останнім торкався – можливо, сім’єю або професіоналами ритуальної справи.
Дослідники планують спробувати витягти ДНК із залишків на відбитку і відправити матеріал на аналіз до Francis Crick Institute у Лондоні. Хоч це й доволі малоймовірний сценарій, у разі успіху вчені зможуть встановити, наприклад, генетичну стать людини, яка торкалася тіла, що значно розширить розуміння соціальної ролі похоронних обрядів.
Контекст: Йорк, Помпеї, гіпс і наукові установи
Йорк, де зосереджені такі знахідки, відомий з римських часів під назвою Еборакум. Це був важливий військовий центр після завоювання Британії римлянами в I столітті нашої ери і пізніше перетворився на адміністративний вузол. Сучасне місто зберігає багаті археологічні шари, що дають змогу вивчати повсякденність і поховальні практики римської провінції.
Порівняння з Помпеями тут слушне: помпейські «кавальєри» з’явилися через застиглі відзняті пустоти після виверження Везувію у 79 році н.е., які потім наповнили гіпсом, аби відтворити контури тіл. У випадку з Йоркширом суміш нанесено навмисно як частина ритуалу, і сліди рук дозволяють реконструювати сам процес – від приготування суміші до останнього дотику перед закриттям труни.
Francis Crick Institute – провідний британський центр біомедичних досліджень у Лондоні, який об’єднує фахівців з генетики, молекулярної біології та суміжних галузей. Аналіз стародавнього ДНК у таких установах вимагає надзвичайно чутливих методів і суворого контролю контамінації, але у випадку успішного виділення навіть фрагментарних генетичних даних це відкриває нові шляхи для ідентифікації і розуміння соціальних практик минулого.
Проєкт Seeing the Dead
Seeing the Dead – дослідницька ініціатива при Йоркському університеті, яка спеціалізується на вивченні матеріальних свідчень поховань у регіоні. Команда поєднує археологію, цифрові методи (зокрема 3D‑сканування) та лабораторні аналізи, щоб відновити ритуали й техніки, що могли зникнути з письмових джерел.
Виявлення слідів рук у гіпсовій оболонці кидає нове світло на людський аспект поховань: це не лише технологічна операція, а часто дуже особистий момент прощання, збережений у матеріалі, який здавався холодним і безособовим.
