Фільм Пола Фіга The Housemaid краще дивитися в повному залі – не тому, що це традиційний «страшний» трилер з раптовими стрибками жаху, а тому, що стрічка майже навмисно торкається межі табору й працює краще на глядацькій реакції: тоді й смішно, і моторошно. Режисер, який прославився жіночими комедіями й романтичними фарсами (серед його робіт – «Наречені-подруги», «Шпигунка», а також неоднозначна перезавантаження «Парасольок» у жанрі комедії), тут поєднав обидва підходи – жах і комедію – але жоден з елементів не діє на повну потужність.
У центрі уваги – Аманда Сейфрід у ролі Ніни Вінчестер. Її виконання – найсильніша складова фільму: актриса демонструє широкий діапазон від холодної елегантності до відвертої нестабільності, й саме тоді, коли вона на екрані, картина оживає. Костюми (робота дизайнерки Рені Ерліх Кальфус) підкреслюють тренд «тихої розкоші» – пастельні відтінки, ідеально підібрані тканини, без надмірної показухи, що лише підсилює відчуття внутрішньої напруги в інтерʼєрах її манхеттенського маєтку на Лонг-Айленді.
Сідні Свіні грає титульну домробітницю Міллі Каллоуей – дівчину, яка намагається виплутатися з життєвих труднощів: без сімʼї, без друзів, іноді наче й живе в машині, і з потворним бекґраундом перебування за ґратами, що ускладнює пошук роботи. Міллі – не найспритніша у вивченні людських намірів, вона працьовита, але наївна; у світі, де манірно-багата Ніна пахне небезпекою, така наївність може виявитися смертельно небезпечною.
Сюжетні хребти й тональна «гойдалка»
Стрічка, створена за бестселером Фріди МакФадден, має всі атрибути мейнстрімового психологічного трилера: приховані мотиви, підозри, плітки та покликані потрясти глядача повороти. Проте режисер і сценаристи часом навмисно підкреслюють абсурд, що робить фільм одночасно напруженим і трохи гротескним. Із хронометражем понад дві години справжній драйв відчувається тоді, коли на екрані Аманда Сейфрід – у її сценах є магнетизм і непередбачуваність; коли ж вона відсутня, картина втрачає опору і місцями плутається в мотиваціях персонажів.
Коли Міллі погоджується на роботу, їй дають власну кімнату нагорі будинку – похмуру, тісну, простір, що викликає асоціації з романами ґотичного типу. Авторка порівняння у рецензії згадує «Flowers in the Attic» – відомий готичний роман В. К. Ендрюс про життя дітей в ізоляції на горищі, де атмосфера страждання й таємниці створює відчуття клаустрофобії. Відсилки до такого типу літератури й катализують напругу в кадрі: усе тут зроблено для того, щоб глядач відчув не лише страх, але й захоплення гротескною вродею драмою.
Ендрю, технології й будинок як персонаж
Чоловік Ніни, Ендрю (його грає Брендон Скленар), «працює в технологіях» і спроектував дім під власні смаки – ще один червоний прапорець у наративі. У сучасному кіно «будинок, збудований під замовлення», часто виступає не просто локацією, а майже персонажем: кімнати з мінливим освітленням, незвичні пропорції, технічні архітектурні рішення можуть приховувати небезпеку. Хоча Ендрю з першого погляду здається турботливим батьком і про себе піклується чарівною усмішкою, поступово цей образ тріщить: його поведінка часом занадто розслаблена, іноді – моторошно байдужа до бурхливих емоцій Ніни.
Між Міллі і Ендрю швидко виникає прихильність: спільна кухня, домашній кіш, легкі флірти – усе це лише підсилює драматичну напругу. У сюжеті постає класична пастка: Міллі потребує роботи, родина потребує домробітниці, а глядач – історії, в якій ніщо не є таким, яким здається.
Персонажі, мотивації й дрібні подразники
Сценарій, в основі якого – роман Фріди МакФадден (популярної авторки психологічних трилерів), ставить у центр підозру й шепоти: інші няні розповідають Міллі про лікування Ніни у психіатричній клініці, «подруги» з вищого суспільства підсміюються над нею за чашкою чаю, а Ендрю натякає, що Ніна буцімто могла б бути причетна до смерті власних батьків у дитинстві. Усе це створює ланцюжок натяків, які радше розважальні, ніж ґрунтовні.
У стрічці є яскраві, але епізодичні появи другорядних акторів: Мікеле Морроне у ролі садівника Енцо, що часом «похмуро дивиться» і таким чином додає ще один шар неоднозначності; Елізабет Перкінс у ролі матері Ендрю – виколена, часом кумедно зла, але в сценарії їй не завжди дають чітку мотивацію. Дитина Ніни й Ендрю, Сесилія (її грає Індіана Елле), майстерно створює ефект «невизначеного альянсу»: незрозуміло, чи на чиїй вона стороні – матері чи батька.
Тон і сприйняття: коли камінь падає між жахом і карикатурою
Фільм імітує класичні повороти «паперових» трилерів – ті самі підказки, які читачі детективної бульварної прози визначають за кілометр. Для тих, хто знайомий з жанром, багато сюжетних ходів видно раніше, ніж це планувалося, і це зменшує ефект несподіванки. Проте стрічка компенсує це атмосферою напруженої гротескності і декількома дійсно сильними сценами, зокрема емоційним «вибухом» Ніни на кухні, який міг би послужити акторським домінантом у будь-якій іншій картині і привернути увагу журі фестивалів.
Водночас режисерська стриманість у відношенні до чистого табору – іноді перевага, іноді недолік. Якби Фіг пішов до кінця в пародійну сторону, «The Housemaid» могло б стати блискучим прикладом жанрової гротески; підходячи елегантно й із частиною серйозності, фільм відчувається іноді занадто «поміркованим» у спробах шокувати.
Коротка довідка про ключових авторів і виконавців
Пол Фіг – американський режисер і сценарист, який здобув популярність завдяки роботі з жіночими комедійними акторками й серіями фільмів, де гумор і персонажі стоять на першому місці. Аманда Сейфрід – американська акторка, відома широкому загалу за картинами «Mamma Mia!», «Les Misérables» та іншими роботами, які показали її драматичний діапазон. Сідні Свіні стала впізнаваною завдяки ролям у серіалах «Euphoria» і «The White Lotus», де вона поєднувала вразливість і холодну рішучість. Фріда МакФадден – авторка бестселерів у жанрі психологічних трилерів, її романи часто адаптують для екранів через запит на гостросюжетні сюжети з несподіваними поворотами.
Оцінка та реліз
У рецензії стрічці поставили оцінку C+ – це відгук, який відображає сильну акторську гру Аманді Сейфрід та розважальний характер фільму, але й вказує на сюжетні прогалини й нерівномірність тону. Lionsgate запланувала кінотеатральний реліз The Housemaid на пʼятницю, 19 грудня.
