Археологи виявили докази, що перетягують історію вогнеприкладної майстерності на сотні тисяч років назад: на стоянці Барнхем у Сафолку знайшли шматочки піриту й сліди багаторазового підпалювання ґрунту, які вказують на те, що вогонь там могли штучно розпалювати понад 400 тисяч років тому. Дослідження, опубліковане в Nature, ставить під сумнів уявлення про те, коли саме предки людей уперше оволоділи вмінням штучно добувати і контролювати полум’я, і підносить інтелект неандертальців на новий рівень.
Великий перелом
Барнхем давно привертав увагу – кам’яні знаряддя на цій стоянці помітили ще на початку XX століття. Систематичні розкопки, що тривають з 2013 року під керівництвом учених Британського музею та партнерів, виявили концентрацію битих й термічно ушкоджених ручних сокир і червонуваті прошарки глини. Аналіз показав: та ділянка піддавалась повторному, локалізованому нагріванню, що найкраще пояснюється як сліди давнього вогнища.
Найпереконливішим аргументом стало знайдення шматочків піриту – мінералу, відомого як «дурне золото», який при ударі об кремінь дає іскри. Пірит виявили у 2017 році; ця порода надзвичайно рідкісна в районі Барнхема, тож, ймовірно, її навмисно привезли туди з іншого місця з метою добування вогню. Така знахідка – пряма підказка на користь того, що мешканці стоянки володіли прийомами для отримання полум’я, а не лише використовували природні пожежі.
Використання вогню людьми
Вміння запалити і підтримувати вогонь змінює харчову базу, захищає від хижаків та відкриває можливості для нових технологій. Учені припускають, що ранні гомініни спочатку користувалися природними лісовими пожежами для приготування їжі, а згодом навчилися породжувати полум’я самостійно – це підвищувало якість харчування й могло сприяти поступовому зростанню обсягу мозку та ускладненню соціальних зв’язків.
Проте переконливих доказів управління вогнем у глибокій давнині бракувало. Раніше знаходилися спорадичні свідчення: почервононі шари в Кобі-Фора в Кенії віком близько 1,5 млн років, що могли свідчити про використання вогню гомінінами, а також спалені кості й інструменти у двох пам’ятках Ізраїлю віком близько 800 тисяч років. Втім, жодне з цих місць не давало такої прямої для інтерпретації геохімічної підказки, як поєднання піриту й чітко локалізованих слідів нагріву в Барнхемі.
Барнхем і його значення
Стоянка Барнхем тоді була невеликим сезонним водопоєм у лісистій понині; це типове місце для полювання й зупинки груп. Розкопки виявили як кам’яні знаряддя, так і сліди високотемпературного впливу на ґрунт. Автори дослідження наголошують: поєднання артефактів та привезеного піриту – найпереконливіший на сьогодні доказ того, що люди на цьому місці свідомо добували іскри і використовували їх для підпалювання.
Пірит (FeS2) – залізний сульфід, який при ударі об кремінь здатний породити іскру. У минулому його застосовували для запалювання у різних культурах, а пізніше – у вогнепальних замках рушниць. Те, що таких шматків у природі поблизу Барнхема мало, свідчить про цілеспрямовану доставку мінералу людьми.
Неандертальці: повноправні представники роду людина
На Барнхемі не збереглися кістки, тож прямого «підпису» творців вогнищ немає. Однак поруч, на стоянці Свенскомб, знайдені фрагменти черепа неандертальця приблизно того самого віку. Саме тому дослідники вважають, що вогонь могли майструвати ранні неандертальці. До цього існували свідчення вміння деяких неандертальців добувати полум’я, але вони сягають лише близько 50 тисяч років тому; Барнхем відсуває ці докази на 350 тисяч років далі в минуле.
Неандертальці – представники Homo neanderthalensis – жили в Європі й Західній Азії протягом сотень тисяч років. За морфологією та поведінкою вони були складними й високорозвиненими: їхні мозки за обсягом порівнянні з сучасними людьми, вони виготовляли інструменти, обробляли шкури й, судячи з численних знахідок, мали багаті соціальні практики. Знайдені в Барнхемі свідчення ще більше підкріплюють тезу про їхню інтелектуальну гнучкість.
Хто відкрив вогонь першим?
Питання про те, чи винайшли вогневі технології неандертальці незалежно від африканських популяцій Homo sapiens, залишається відкритим. Предки сучасних людей жили в Африці близько 400 тисяч років тому, і навряд чи вони взаємодіяли з європейськими групами в ті часи. Тож можлива ситуація, коли прийоми управління вогнем виникли в Європі й згодом розповсюдились або були відтворені в інших регіонах.
Дослідники зауважують, що залишається низка питань: коли саме вогонь став регулярним елементом поведінки, чи залежали групи від випадкових лісових пожеж, і як часто навички добування полум’я з’являлися незалежно в різних місцях. Відповіді на них вимагатимуть нових знахідок і ретельних лабораторних досліджень.
Коротка довідка про згадані місця та поняття
Барнхем (Suffolk, Англія)
Археологічна пам’ятка епохи палеоліту, де виявлено кам’яні знаряддя й сліди нагріву віком понад 400 тисяч років. Такий тип стоянок зазвичай розташований біля джерел води й слугував сезонними базами для полювання й зупинок.
Свенскомб
Пам’ятка на південному сході Англії, де знайдені фрагменти неандертальських черепів, що допомагають датувати присутність неандертальців у регіоні.
Кобі-Фора (Koobi Fora, Кенія)
Важливий палеоантропологічний район поблизу озера Туркана, відомий численними знахідками ранніх гомінінів, зокрема відомими рештками Homo erectus та іншими важливими артефактами.
Пірит
Мінерал із суміші заліза й сірки (FeS2), який при ударах здатен створювати іскри. У давнину його використовували для розпалювання вогню; через блиск його іноді називають «дурним золотом».
Homo erectus та Homo sapiens
Homo erectus – один із ранніх гомінінів, який мав відносно великий мозок і поширювався Африкою та Евразією; Homo sapiens – вид, до якого належить сучасна людина, котрий розвинувся в Африці й пізніше розселився по світу.
