Понад п’ять тисяч років тому бджоли-копальні влаштовували гнізда всередині накопичень кісток гризунів у печері на Гіпаніолі – острові, який сьогодні розділений між Домініканською Республікою та Гаїті. Нове палеонтологічне дослідження виявило, що ці комахи оселялися у порожнинах зубів і хребців, використовуючи готові ніші замість того, щоб рити власні ходи в ґрунті.
Що саме знайшли в печері
Дослідники виявили численні кістки, переважно належні хутіям – крупним карибським гризунам, які зовнішньо нагадують суміш білки та бобра. Серед уламків траплялися також фрагменти від вимерлого виду лінивця. У багатьох кістках на стінках і в порожнинах простежувалися відбитки й структури, що свідчать про те, що бджоли використовували їх як готові камери для своїх осередків. Автори дослідження дали назву цим скам’янілим осередкам Osnidum almontei.
На відміну від вже відомих випадків, коли бджоли вирізали чи пробивали порожнини у кістках, тут науковці зафіксували, що комахи навмисно заповнювали готові природні ніші – зубні коронки, поздовжні щілини хребців і інші порожнини. В одному з зубів опинилися шість послідовних гнізд, що вказує на повторне використання одного й того самого притулку кількома поколіннями бджіл.
Як кістки опинилися в печері і яка роль сови
За версією авторів, кістки потрапили до печери значно раніше ніж бджоли. Там їх накопичували гніздові та харчові рештки гіпансьольських сов роду Tyto (в роботі згадується Tyto ostologa), що нині вимерли. Сови інколи приносили хутій цілком і скидали кістки після поживи; іноді вони відригували пелети з фрагментами кісток. Знахідки кісток сов у тій самій печері підтверджують цю гіпотезу.
Після того як кістки опинилися в печері, їх поступово поглинали зовнішні осадові нашарування – седиментація занурила рештки під шар грунту. Лише значно пізніше, коли гніздові комахи шукали придатні для риття місця, вони натрапили на вже готові порожнини у скам’янілих фрагментах і оселилися там.
Чому бджоли вирішили жити всередині кісток
Більшість бджіл, які будують підземні гнізда, воліють рити ходи у м’якому ґрунті. Проте місцевість, де працювали науковці, складалася з карстових утворень – грубих вапняків із малою кількістю родючої підстилки. У таких ландшафтах природного ґрунту для риття майже немає, і тому комахи виявилися змушені шукати інші укриття. На думку співавтора дослідження Мітчелла Ріглера з Університету Флориди, саме відсутність придатного ґрунту зробила печеру привабливою альтернативою для гніздування.
Для бджіл-печерників чи бджіл, які зазвичай облаштовують нори в ґрунті, тверді порожнини у кістках могли стати ідеальною формою – вони забезпечували захист від хижаків, стабільні мікрокліматичні умови та готову “коробку” для яєць і запасів.
Повторність використання місць і поведінкові наслідки
Знахідка шести послідовних гнізд у одній зубній порожнині означає, що місце використовували повторно протягом часу: бджоли заселяли камери, відходили, полірували чи заповнювали інтер’єр і за наступного сприятливого сезону поверталися або їхні нащадки займали цю саму нішу. Це вказує на пластичність у виборі місця та здатність видів адаптуватися до обмежених умов середовища.
Наукове і культурне значення відкриття
Робота, опублікована в журналі Royal Society Open Science 17 грудня, – перший задокументований випадок, коли бджолині гнізда знайдені всередині вже наявних порожнин скам’янілих кісток, і лише другий випадок взагалі документованого гніздування бджіл у печері. Раніше були повідомлення про те, що бджоли проробляли ходи в кістках, але тепер видно, що комахи охоче використовували готові форми.
Головний автор дослідження, палеобіолог Лазара Віньола Лопес із Field Museum у Чикаго, а також інші члени команди зазначають, що це відкриття відкриває новий погляд на взаємодію безхребетних із рештками хребетних у археологічному та палеонтологічному контекстах. Field Museum – один із провідних природничих музеїв США з багатими колекціями та програмами з дослідження давньої біоти – надає платформу для подальшого аналізу зібраного матеріалу.
Несподівана гонитва за збереженням знахідок
Після одного з останніх візитів команди стало відомо, що планувалося переобладнати печеру під резервуар для стічних вод. Це змусило науковців діяти оперативно: вони організували «рятувальну місію», щоб вилучити якомога більше скам’янілостей до початку робіт. Хоча проєкт із будівництвом септичного сховища зрештою не був реалізований, вилучені матеріали ще чекають на повний аналіз, і команда готується опублікувати додаткові дослідження за результатами роботи.
Про місця та істот, згаданих у статті
Гіпаніола – другий за величиною острів Карибського басейну, відомий складною геологією, зокрема широкими площами карстових плато, печерних систем і відсутністю суцільного шару ґрунту в деяких регіонах. Хутії (родина Capromyidae) – ендемічні карибські гризуни; деякі види збереглися до сьогодні, інші зникли внаслідок людської діяльності та хижаків. Barn owls роду Tyto мають в історії багато видів-ендеміків на островах; їхні пелети часто слугують важливим джерелом для палеоекологічних досліджень, бо містять кістки здобичі і дозволяють відтворити картину минулої фауни.
Поведінка підземних або риючих бджіл загалом передбачає індивідуальні або колоніальні гнізда, вириті в ґрунті; ці комахи готують камери для своїх личинок, запасаючи пилок і нектар. В умовах обмеженого ґрунту вони іноді переходять на експлуатацію природних порожнин – печер, тріщин у скелях або, як показує це дослідження, скам’янілих кісток.
Планується подальший аналіз знайдених фрагментів та детальніші палеоекологічні реконструкції, які можуть пролити світло на давні взаємини між хребетними й безхребетними в екосистемах Карибського регіону.
