Масштабне порівняльне генетичне дослідження психічних розладів показало: більшість генетичних варіантів пов’язані не з одним окремим станом, а з кількома різними розладами водночас. Аналіз охопив понад мільйон геномів переважно людей європейського походження і дозволив виявити, що 14 поширених психічних розладів групуються за генетичними схожостями в п’ять великих кластерів. Це означає, що багато розладів можуть мати спільні біологічні механізми, а отже – потенційно реагувати на схожі методи лікування.
Як досліджували генетичну спільність розладів
Над дослідженням працював колектив під керівництвом Ендрю Гротзінґера, науковця з Інституту поведінкової генетики при Університеті Колорадо в Боулдері. Інститут спеціалізується на вивченні того, як гени й середовище визначають поведінку та розумові процеси; Гротзінґер і його команда зіставили масштаби генетичної супергрупи для 14 розладів, використовуючи дані з великої кількості популяційних та клінічних вибірок.
Автори визначали «генетичну спорідненість» як ступінь спільної участі одних і тих самих генетичних варіантів у різних розладах. На цій основі вони виділили п’ять генетичних факторів, кожен із яких поєднує кілька діагнозів із подібним генетичним профілем.
Гени – не все
Дослідження також продемонструвало, що багато варіантів, пов’язаних із психічними розладами, одночасно пов’язані з іншими рисами: інтелектом, режимом сну (наприклад, безсоння), особистісними особливостями, соціальною поведінкою (наприклад, агресивністю) та соціально-економічними чинниками. Це означає, що присутність певного генетичного фактора не однозначно визначає негативний результат; ті самі генетичні маркери іноді пов’язують із рисами, які можуть сприяти успіху у навчанні або творчості.
Абдель Абделлауі, генетик з Амстердамського університету (Amsterdam UMC), у супровідній статті до публікації зазначив, що генетична схожість між, скажімо, шизофренією та біполярним афективним розладом також корелює з рисами наполегливості чи креативності. Він підкреслював: наявність певних генів не означає неминучого розвитку розладу – дуже часто розлад виникає на перетині природної генетичної мінливості та несприятливого середовища, наприклад травми або токсичного впливу.
Цей нюанс має практичні наслідки. Наприклад, у процедурі запліднення in vitro (ЕКЗ) інколи застосовують полігенні ризикові оцінки для відбору ембріонів за «нижчими ризиками» психічних розладів. Абделлауі попереджає, що такі рішення не завжди однозначні: відкидаючи ембріон через вищий ризик певного розладу, можна одночасно зменшити ймовірність позитивних рис, пов’язаних із тими ж генетичними варіантами.
П’ять геномних факторів
- Компульсивний (Compulsive): анорексія нервова, обсесивно-компульсивний розлад (ОКР), синдром Туретта. Ця група об’єднує розлади зі схильністю до повторюваних, ритуалізованих поведінкових патернів.
- Нейророзвитковий (Neurodevelopmental): аутизм, синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ). Генетика цієї групи пов’язана з раннім розвитком мозку та формуванням нейронних мереж у дитинстві.
- Внутрішньоорієнтований (Internalizing): депресія, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), тривожні розлади. За даними авторів, гени цієї групи сильніше пов’язані з клітинами підтримки мозку – гліальними клітинами.
- Зловживання речовинами (Substance use): залежності від алкоголю, канабісу, нікотину та опіоїдів. Сюди входять варіанти, що кодують ферменти для розщеплення алкоголю та рецептори, що взаємодіють з нікотином.
- Шизофренія – біполярний спектр (Schizophrenia-bipolar): цей фактор характеризується генами, які інтенсивно активні в збуджувальних нейронах і в ділянках мозку, що беруть участь у формуванні сприйняття реальності.
Що відомо про глію та збуджувальні нейрони
Гліальні клітини – не просто «підтримка» нейронів. Вони беруть участь у захисті мозкової тканини, регуляції імунних відповідей у центральній нервовій системі, підтримці синаптичних зв’язків і метаболічному живленні нейронів. Вияв зв’язку внутрішньоорієнтованої групи з глією підказує, що патологія частково може лежати в порушенні цих допоміжних процесів, а не тільки у функціонуванні самих нейронів.
Збуджувальні (екситаторні) нейрони стимулюють інші нервові клітини до активності і відіграють важливу роль у передачі інформації й побудові складних мереж сприйняття. Посилена активність генів цієї групи вказує на можливі порушення регуляції збудження в мережах, що відповідають за оцінку реальності.
Обмеження та застереження
Чунью Лю, професор психіатрії та поведінкових наук у SUNY Upstate Medical University у Сирак’юзі, який не брав участі в роботі, відзначив, що результати загалом відповідають попереднім дослідженням і є логічним кроком у галузі. Водночас він попереджає: статистичні асоціації не тотожні доказам причинно-наслідкового механізму. Потрібні додаткові лабораторні та клінічні дослідження, щоб встановити конкретні біологічні шляхи, через які ті чи інші генетичні варіанти впливають на розвиток розладу.
Крім того, вибірка дослідження була переважно європейського походження, тож перенесення висновків на інші популяції вимагає обережності. Ступінь ризику, прояв симптомів та їх поєднання значною мірою формуються через взаємодію генетики з життєвим досвідом, середовищем і соціальними умовами.
Практичні наслідки для медицини та етики
Авторам роботи імпонує думка про те, що розуміння спільних біологічних шляхів створює перспективи для препаратів, які можуть бути ефективні не лише при одному діагнозі, а в межах групи споріднених розладів. У той самий час необхідно зважати на етичні питання: як застосовувати генетичну інформацію в клінічних рішеннях, щоб не знехтувати потенційними перевагами, які ті самі генетичні варіанти можуть давати у вигляді творчих або адаптивних рис.
Про згаданих науковців та установи
Ендрю Гротзінґер працює в Інституті поведінкової генетики при Університеті Колорадо в Боулдері – одному з провідних центрів у США, що досліджує вплив спадковості й середовища на поведінку. Абдель Абделлауі – генетик Амстердамського університету (Amsterdam UMC), відомий публікаціями про еволюційні та поведінкові аспекти людської генетики. Чунью Лю – професор у SUNY Upstate Medical University у Сирак’юзі, клініцист і дослідник у галузі психіатрії, який часто коментує широкому загалу результати генетичних і клінічних досліджень.
