2025 рік став для американської науки випробуванням на міцність, яке досі важко осягнути навіть самим ученим. Від різкого згортання роботи Національних інститутів здоров’я до скасування багатомільярдних грантів, від демонтажу екологічних та кліматичних програм до атаки на дослідження щодо ЛГБТК+ та гендерної рівності – система, що будувалася десятиліттями, за один рік опинилася під загрозою розпаду.
У цій історії є й велика політика, і буденний розпач людей у лабораторіях, лікарнях, університетах та міських управліннях. Журналісти видання The Conversation звернулися до дослідників з різних галузей – від хімії та онкології до соціології та політики охорони здоров’я – з простим запитанням: що для них означають ці скорочення і як вони змінили їхнє життя та життя їхніх громад.
Як усе почалося: паралізовані інститути, стерті бази даних, заборонені теми
Уже в січні 2025 року Національні інститути здоров’я (NIH) – головний державний фінансувальник медичних досліджень у США – раптово частково припинили роботу. Було зупинено не тільки клінічні випробування та поточні наукові проєкти, а й розгляд грантових заявок, без чого неможливо планувати будь-які дослідження. Для країни, де більшість фундаментальної медицини залежить від державних коштів, це означало удар по всьому ланцюжку – від студентських лабораторій до університетських клінік.
Паралельно адміністрація Дональда Трампа видала низку указів: офіційно проголосила існування лише “двох статей” та скасувала програми з різноманіття, рівності та інклюзії (DEI) у федеральних установах, які фінансують науку. Ці програми роками допомагали залучати до досліджень жінок, представників меншин, людей з інвалідністю – всіх, чия присутність у науці традиційно була меншою, ніж мала б бути.
Ще один удар пройшов майже непомітно для пересічних громадян, але став катастрофою для дослідників: із відкритого доступу почали зникати державні бази даних. Йдеться про інформацію щодо відмінностей у здоров’ї між різними групами населення, про кліматичні показники, дані з екологічної справедливості, а також інші набори, за які вже заплатили платники податків. Саме на таких масивах інформації тримається сучасна епідеміологія, прогнозування наслідків змін клімату та аналіз нерівності у здоров’ї.
У лютому та березні уряд перейшов від точкових атак до системних скорочень. Було глибоко урізано державну підтримку наукової інфраструктури – від обладнання та лабораторій до великих міжуніверситетських центрів. Деяким університетам, зокрема з елітної Ліги плюща, почали прямо блокувати доступ до федерального фінансування, або пропонувати політично вмотивовані домовленості з урядом. Це створило небезпечний прецедент: навіть найвідоміші наукові центри опинилися в ситуації, коли наука може залежати не від якості досліджень, а від лояльності до адміністрації.
Протягом року були скасовані або урізані гранти на мільярди доларів. Під ніж потрапили проєкти Національних інститутів здоров’я, Національного наукового фонду, NASA, Агентства з охорони довкілля (EPA), Національного управління океанічних і атмосферних досліджень (NOAA), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та інших установ. Частина досліджень уже витратила значні кошти, але їх змусили змінити напрям або згорнути роботу до завершення. Так, наприклад, постраждали програми з вивчення ВІЛ, підготовки до ураганів, дослідження клімату, космосу й глобальних епідемій.
Покоління науковців під загрозою
Лабораторії без майбутнього: історія хіміка з Піттсбурга
Університет Карнегі-Меллон у Піттсбурзі – один із флагманів американської науки, відомий своєю роботою на стику інженерії, інформатики й природничих наук. Саме тут доцентка хімії Керрі Макдоно працювала над проблемою, яка стосується кожного: тисячі синтетичних хімічних речовин, з якими ми щодня стикаємося в побуті, майже не досліджені на предмет впливу на здоров’я.
Її лабораторія була співвиконавцем гранту Агентства з охорони довкілля (EPA) на 1,5 мільйона доларів. Команда мала розробити алгоритми машинного навчання, що дозволяли б швидко оцінювати безпечність хімічних речовин, зокрема тих, з якими контактують діти. В іронічному контрасті до цього, Білий дім у своєму звіті Make America Healthy Again офіційно оголошував використання штучного інтелекту для аналізу впливу хімікатів на здоров’я однією з пріоритетних тем. Попри це, у травні EPA розірвало контракт уже через два місяці після початку роботи, заявивши, що проєкт більше “не відповідає пріоритетам агентства”.
Такі лабораторії, як у Макдоно, зазвичай є стартовими майданчиками для молодих учених, які згодом переходять працювати в державні дослідницькі установи, включно з EPA. Нині ж цей потік практично пересох. Випускники втрачають заплановані місця роботи у федеральних лабораторіях, а разом із ними зникають і самі можливості для досліджень, що мали б лягти в основу екологічних норм, стандартів безпеки та регулювання хімічної індустрії.
Статті у провідних медіа вже говорять про “втрачене покоління” американських науковців: молоді дослідники змушені змінювати професію або виїжджати в інші країни. Для великих наукових міст – таких як Піттсбург, де університети, лікарні та медичні центри є основою місцевої економіки, – це означає не лише руйнацію наукових шкіл, а й втрату робочих місць, інноваційних компаній та потоків інвестицій.
Макдоно тепер ділить час між залишками досліджень, викладанням і публічною адвокацією – розповідає про економічне значення науки для регіону й країни, виступає проти обмежень академічної свободи. Вона відверто говорить: відчуває моральний обов’язок перед студентами, які робили ставку на наукову кар’єру, – принаймні чесно пояснити суспільству, що саме зараз руйнується.
Менше фахівців – більше смертей від залежності
Мічиган, опіоїдна криза і зірвані програми навчання лікарів
Мічиганський державний університет та його клінічні бази історично відіграють помітну роль у підготовці лікарів для цілого Середнього Заходу США. Доцентка відділення акушерства і гінекології Кара Поланд очолює програму, яка встигла навчити близько 20 тисяч медичних працівників по всій країні ефективно та гуманно лікувати залежність.
Попри масштаб опіоїдної кризи, більшість лікарів у США не отримують у медичних школах системної підготовки з лікування залежності. Це стосується як сімейних лікарів, так і акушерів-гінекологів, які мають справу з вагітними пацієнтками, що вживають наркотики чи алкоголь. У результаті люди, яким потрібне лікування, часто просто не отримують його – і статистика передозувань та супутніх хвороб лише зростає.
Для Поланд ця тема – не абстрактна. Її брат помер від розладу, пов’язаного з вживанням психоактивних речовин. За кожною цифрою у звіті про смертність вона бачить родину, яка так і не дочекалася ефективної допомоги.
Федеральне фінансування програми скоротили на 60%. Це означає, що команда вже не може розробляти нові навчальні модулі, адаптувати курси для різних спеціальностей або залучати до навчання нові медичні школи й клініки. У той самий час, за даними Центрів із контролю та профілактики захворювань (CDC), смертність від передозувань і надалі зростає. Бракує не тільки ліків чи реабілітаційних центрів, а й базової підготовки лікарів, здатних розпізнати залежність та грамотно допомогти.
Розрив у доступі до лікування, який науковці уже встигли задокументувати, тепер лише посилюється. Там, де мали з’явитися нові фахівці з адиктології, виникають “білі плями” – цілі регіони без достатньої кількості підготовлених лікарів.
Міста на фронті кліматичних змін: коли гранти зникають до початку роботи
Спокан і теплові хвилі: як скасували програму захисту від екстремальної спеки
Місто Спокан у штаті Вашингтон – один із центрів гірського Північного Заходу США. За останні десятиліття цей регіон зіткнувся з різким посиленням спеки й тривалими посухами. У 2021 році над ним утворився так званий “тепловий купол” – атмосферна аномалія, яка затримує гаряче повітря. Температурні рекорди було побито, а сотні людей по всьому регіону загинули від теплових ударів і ускладнень.
Після тієї трагедії професор філософії та екологічних студій Браян Геннінґ із католицького університету Гонзаґа разом із командою почав співпрацювати з міською владою. Разом вони розробили програму з адаптації міста до екстремальної спеки та екологічних викликів. Агентство з охорони довкілля (EPA) схвалило грант на 19,9 мільйона доларів – кошти мали піти на зниження забруднення, посилення кліматичної стійкості місцевих громад і підготовку до надзвичайних ситуацій.
Для Спокана це була не просто наукова ініціатива. Планувалося модернізувати п’ять великих публічних об’єктів – наприклад, спортивні чи виставкові комплекси – щоб перетворити їх на центри порятунку під час теплових хвиль або сильних бур. Передбачалася заміна систем опалення й охолодження для приблизно 300 малозабезпечених родин, що дозволило б їм безпечно переживати періоди спеки або задимлення від лісових пожеж. Окремий блок стосувався створення робочих місць і контрактів для місцевого бізнесу у сфері “зелених” технологій.
Однак у травні адміністрація Трампа відкликала фінансування ще до фактичного старту робіт. Проєкт не встиг перейти зі стадії планування до реалізації – і Спокан, як і сотні інших громад по всій країні, залишився сам на сам з посиленням спеки та ризиком відключень електроенергії.
Геннінґ і його колеги не полишили планів діяти. Тепер їм доведеться шукати інші – значно скромніші – джерела коштів, розбивати великі проєкти на дрібніші й довше чекати на результати. Проте мотивація лишається простою й дуже локальною: вони живуть у цьому місті й не можуть стояти осторонь, коли їхні сусіди опиняються під прямою загрозою здоров’ю та життю через екстремальну спеку й пожежі.
“Я не дозволю нас стерти”: удари по дослідженнях ЛГБТК+ здоров’я
Чикаго, громадське здоров’я та невидимість у статистиці
Університет Іллінойсу в Чикаго – один із великих центрів підготовки фахівців із громадського здоров’я у США. Асистент-професор Натанієл Тран займається дослідженнями доступу до медичних послуг для ЛГБТК+ людей, зокрема літніх. У країні, де історія стигми й дискримінації впливала і на практику лікарів, і на політику, такі дослідження допомагають змінювати стандарти догляду та показують, де саме люди стикаються з бар’єрами.
На початку президентства Трампа багато проєктів, пов’язаних із ЛГБТК+ здоров’ям, почали потрапляти під прицільний перегляд і дострокове припинення. NIH вислали Трану листа про дострокове розірвання фінансування його дослідження щодо доступу до профілактичних та домашніх послуг догляду для літніх ЛГБТК+ людей. Такі рішення не лише знищують роки підготовки й витрачені кошти – вони руйнують довіру громад, з якими науковці вибудовували партнерство.
Особливо болісним ударом стала інформація, що Центри з контролю та профілактики захворювань припинять обробку й публікацію демографічних даних за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Для дослідників громадського здоров’я це означає, що, наприклад, нерівність у показниках смертності чи доступу до лікування серед ЛГБТК+ людей просто неможливо буде точно виміряти. А якщо група “не існує” у статистиці, стає складніше довести потребу у спеціалізованих програмах, фінансуванні чи змінах у політиці охорони здоров’я.
Тран зізнається, що цей рік майже зламав його як науковця. Водночас саме це відчуття несправедливості перетворилося для нього на джерело спротиву. Він відмовляється миритися з тим, що ЛГБТК+ спільнота буде “стерта” з офіційної картини здоров’я нації, і продовжує шукати способи відстоювати наукову доброчесність і рівність у доступі до допомоги – навіть за значно складніших умов.
Коли грошей лишається чверть: онкологія дитячого віку під урізаним бюджетом
Ворчестер і боротьба з поширеним раком мозку в дітей
Медична школа UMass Chan у місті Ворчестер, штат Массачусетс, є частиною однієї з найбільших систем вищої медичної освіти в Новій Англії. Професорка нейрохірургії Рейчел Сіріанні очолює рідкісну за профілем лабораторію: її команда розробляє нові методи лікування дитячих пухлин мозку, які вже поширилися по центральній нервовій системі – від мозку до спинного мозку. Такі випадки часто вважають майже безнадійними, а дослідження в цій сфері надзвичайно дорогі та тривалі.
Фінансова база цих робіт трималася передусім на грантах Національних інститутів здоров’я. Але після масштабних скорочень Сіріанні опинилася з приблизно 25% торішнього фінансування та менш ніж половиною персоналу. Через це лабораторія не може завершити вже розпочаті дослідження, повноцінно опублікувати результати чи відкрити нові напрями. Частина перспективних технологій, що перебували на стадії розробки, опинилася “замороженою” без зрозумілої перспективи продовження.
Особлива трагедія полягає в тому, що з системи йдуть люди – ті, кого роками готували до високотехнологічних досліджень. Молоді науковці та постдокторанти залишають лабораторії в пошуках більш стабільної кар’єри або переїжджають до інших країн, побоюючись подальших урізань. Це класичний “відтік мізків”, але тепер – не лише з країни, а й із самої професії дослідника.
Сіріанні доводиться ухвалювати рішення, у яких просто немає доброго варіанту. Зберегти команду ціною зупинки експериментів? Підтримати дорогі прилади, але відпустити людей, яких роками навчала? Сконцентрувати залишки бюджету на одному ризикованому, але потенційно проривному проєкті? За її словами, таких дилем у добре профінансованій науці бути не повинно взагалі – саме для цього й існує система довгострокових державних грантів.
Коли програми рівності зникають: нерівність у науці стає нормою
Соціологія, NSF і зруйновані ініціативи з гендерної рівності
Соціологиня Стефані Навін із Мічиганського державного університету досліджує робочу культуру в університетських колективах – від відділів природничих наук до інженерних шкіл. Її команда отримала грант Національного наукового фонду (NSF) на розробку та впровадження змін у робочому середовищі, які зробили б університетські кафедри більш справедливими й дружніми до різних груп – жінок, науковців із меншин, людей, які доглядають за дітьми або літніми родичами.
NSF давно підтримував програму ADVANCE, спрямовану на структурні зміни в академічному середовищі задля гендерної рівності. Саме в рамках цієї ініціативи працювала Навін. Однак у 2025 році програму згорнули разом з іншими проєктами, які стосувалися інституційних змін і рівності доступу в науковій кар’єрі. Її грант, як і багато інших, був просто скасований.
Навін визнає: для неї особисто це означає втрату запланованих публікацій, коштів на літні дослідження, можливостей для аспірантів. Але, на її думку, важливіше інше. Коли державні агентства масово закривають програми, спрямовані на вирівнювання можливостей у науці, вони фактично закріплюють уже наявну нерівність як “нову норму”.
Інфраструктуру знань і змін, що вибудовувалася роками, неможливо відновити за рік чи два. Це стосується і мережі університетських офісів з питань рівності, і багаторічних дослідницьких консорціумів, і довіри тих, хто наважився будувати кар’єру в науці, попри перешкоди. Коли ці механізми руйнуються, наступні покоління вчених отримують значно менш гостинне середовище, а отже ймовірність того, що талановита людина покине науку, різко зростає.
Невидима інфраструктура, яку складно відбудувати
Від NIH до NASA: чому скорочення не обмежуються “однією галуззю”
Хоча в текстах дослідників найчастіше згадуються медичні та суспільні науки, удар по федеральному фінансуванню відчули майже всі галузі. Відкликання номінанта на голову NASA й одночасне урізання бюджету агентства загальмували низку космічних місій. Скорочення в NOAA ставлять під загрозу точність прогнозів ураганів – а отже, безпеку прибережних регіонів, де мільйони людей залежать від завчасних попереджень про штормові системи. Обмеження в USAID зменшують обсяги міжнародних програм із боротьби з ВІЛ, туберкульозом та іншими інфекціями, що не визнають державних кордонів.
За цим стоїть велика, майже непомітна ззовні мережа – лабораторії, центри обробки даних, спільні бази зберігання інформації, довгострокові дослідницькі консорціуми. Цю інфраструктуру створювали роками, іноді десятиліттями. Вона не зводиться до окремих будівель чи приладів; це ще й угоди між установами, стандарти обробки даних, спільно розроблені протоколи експериментів.
Коли фінансування обривають посеред грантового циклу, втрачаються не лише результати конкретного проєкту. Порушується логістика, ланцюжки постачання реактивів, тристоронні угоди між університетами, системи наставництва для молодих учених. Тому багато дослідників говорять не просто про “невдалі” роки, а про потенційні десятиліття відкотів у розвитку американської науки.
Наука, що тримається на людях
Попри масштаб втрат, усі науковці, чиї голоси зібрало The Conversation, говорять про одне: вони не планують припиняти роботу. Хтось переорієнтовується на менші гранти й місцеві ініціативи, хтось переключається на адвокацію науки в медіа й перед політиками, хтось намагається зберегти хоча б частину команди та обладнання. Вони розуміють, що наслідки нинішніх рішень відчуватимуть не лише науковці, а й пацієнти в клініках, мешканці міст під час спеки й буревіїв, літні ЛГБТК+ люди, які шукають догляду, родини, що борються із залежністю, та діти, які стикаються з онкологією.
Для багатьох із них 2025 рік став не лише роком розчарування, а й моментом особистого вибору: чи відступити, чи продовжувати працювати в умовах, коли гарантії підтримки держави більше не видаються надійними. Більшість обрала друге – не тому, що вірить у швидке повернення “старих добрих часів”, а тому, що бачить живих людей за сухими графіками бюджету й статистики захворюваності.
