Археологи з Єреванського державного університету та Інституту археології й етнографії надали нове тлумачення загадкових «драконячих каменів» Вірменії – масивних різьблених монолітів, що розкидані по високогірних вулканічних схилах і пасовищах, де не знайдено давніх поселень. Велике статистичне й просторове дослідження 115 відомих вішапів показує: ці пам’ятки не маркували територію і не були просто міфічними символами, а були свідомо розміщеними тотемами давнього культу води, пов’язаного з потоками талого снігу, джерелами та сезонними міграціями скотарських груп.
Дослідники відзначають, що кожен вішап оброблений і відполірований з усіх боків, окрім «хвостової» частини, що свідчить про первісне вертикальне встановлення монолітів. Форми різняться: одні нагадують витягнуту шкуру великої худоби, інші мають стилізовані риси риби, є й гібридні варіанти. Перенесення й встановлення десятитонних каменів у важкодоступних високогірних умовах свідчить про значні зусилля та скоординовану роботу громад.
Розміщення за висотою і зв’язок з водою
Аналіз радіовуглецевого датування, карт висот, ландшафтних асоціацій і типології показав, що вішапи свідомо розподілені в двох основних висотних поясах – близько 1 900 м і близько 2 700 м над рівнем моря. Ці зони відповідають різним фазам річного графіка переведення стада і різним природним умовам. Найважчі моноліти тягнули на високі плато й схили, де роботу треба було виконати в обмежений безсніжний період.
Вищі стоянки, ближче до джерел і місць, де талі води стікають у долини, переважно мають камені з риб’ячою іконографією. На нижчих плато, де вода спрямовували для зрошення і сільськогосподарських робіт, частіше зустрічаються моноліти, схожі на шкуру великої рогатої худоби. Така просторово-функціональна прив’язка відповідає сезонним переміщенням пастухів і їхніх стад.
Методи і датування
Автори роботи використовували радіовуглецеве датування археологічних шарів, картографію висот та аналіз топографії, порівнювали розміри і типи каменів. Датування з ключового комплексу Тірінкатар на горі Арагац показало вік деяких елементів у межах 4200-4000 рр. до н.е., тобто в мідно-кам’яному періоді – епосі, що передувала широкому розгортанню мегалітичних традицій у Західній Європі. Для порівняння: початкові роботи над Стоунхенджем розпочалися принаймні на тисячу років пізніше.
Що означають вішапи
За словами авторів, стійка прив’язка вішапів до джерел води, гладко оброблені поверхні та ретельне розташування у важкодоступних місцях свідчать про ритуальну значущість. Встановлення каменя біля джерела було актом пошани або оберегу для води – важливого ресурсу в гірському господарстві. Оскільки переміщення й монтаж найбільших монументів вимагали значного колективного зусилля, існування таких практик вказує на організовані соціальні чи духовні структури, які могли координувати роботу громад.
Коротка довідка про згадані об’єкти та установи
Вішапи – давньовірменські моноліти, іноді звані «драконячими каменями», відомі з 20-го століття. Їх знаходять на вулканічних схилах та високих пасовищах Вірменського нагір’я. Гора Арагац – найвища вершина Вірменії, вулканічний масив з північною і південною частинами, висота головної вершини близько 4 090 м. Тірінкатар – одне з ключових археологічних місць на Арагаці, де виявлено багаточисленні вішапи і проведено чисельні дослідження.
Єреванський державний університет засновано 1919 року; він є провідним академічним центром Вірменії. Інститут археології й етнографії Національної академії наук займається дослідженнями матеріальної культури, давньої історії й етнографії регіону, що має багаторічну традицію польових робіт на пам’ятках різних епох.
Про мідно-кам’яний період
Мідно-кам’яний період – так званий Chalcolithic або епоха міді – це перехідна доба між неолітом і бронзовим віком. У Південному Кавказі її часи припадають орієнтовно на середину 5-го – початок 4-го тисячоліття до н.е. Саме в цей період, за новими даними, формувалися практики, пов’язані з культом води й встановленням вішапів у високогір’ї.
