Єноти, що мешкають у галасливих міських агломераціях, демонструють ранні прояви одомашнення. Це сенсаційне відкриття зроблено нещодавнім дослідженням, яке проливає світло на еволюційні зміни цих хитрих ссавців під впливом людської цивілізації. Вчені, спираючись на величезний масив фотографій, завантажених на платформу громадянської науки iNaturalist, виявили, що міські єноти мають коротші морди порівняно зі своїми родичами, що мешкають у дикій природі. Ця анатомічна відмінність може бути однією з багатьох рис, що утворюють так званий «синдром одомашнення».
Синдром одомашнення та його загадки
Синдром одомашнення – це сукупність характерних ознак, які часто виникають у тварин під час процесу одомашнення. Ці ознаки можуть включати не лише зміну форми морди, але й, наприклад, появу висячих вух, білих плям на шерсті та, що найважливіше, зниження реакції страху перед людиною. Такі зміни в поведінці та зовнішності традиційно пов’язуються з поступовим зменшенням агресії тварин щодо людини, що створює основу для взаємовигідних відносин. Люди забезпечують тварин їжею та захистом, отримуючи натомість ресурси, як-от м’ясо чи молоко від домашньої худоби, або допомогу, як у випадку пастуших собак. Цей процес часто відбувається шляхом вибіркового розведення тварин, але, як показують нові дані, не завжди починається саме так.
Дослідження, опубліковане 2 жовтня в науковому журналі «Frontiers in Zoology», підкреслює, що одомашнення починається, коли тварини пристосовуються до нової екологічної ніші, створеної людською присутністю. Для єнотів такою нішею стають невичерпні джерела їжі – сміттєві баки, що переповнені відходами людської життєдіяльності.
Сміття як рушійний чинник еволюції
«Я хотіла з’ясувати, чи здатне міське середовище започаткувати процеси одомашнення у тварин, які наразі не є одомашненими, – зазначила співавторка дослідження Раффаела Леш, зоологиня з Університету Арканзасу в Літл-Році. – Чи зможуть єноти стати на шлях одомашнення просто завдяки тісній взаємодії з людьми?»
Саме сміття виступає відправною точкою цих змін, на думку Раффаели Леш. Воно забезпечує єнотів легкодоступним і рясним харчуванням. «Усе, що їм потрібно, – це терпіти нашу присутність, не бути агресивними, і тоді вони можуть ласувати всім, що ми викидаємо», – пояснила дослідниця. Ця адаптація до антропогенного ландшафту стає каталізатором змін. Університет Арканзасу в Літл-Році, розташований у столиці штату Арканзас, США, є важливим науковим центром, який робить внесок у вивчення біорізноманіття та поведінки тварин.
У новому дослідженні пані Леш та команда зі шістнадцяти студентів шукали ранні ознаки одомашнення у єнотів Сполучених Штатів. Вони зосередилися на фізичних проявах синдрому одомашнення, використовуючи для аналізу майже 20 000 фотографій, завантажених на платформу iNaturalist. iNaturalist – це глобальна соціальна мережа для натуралістів, науковців та громадян, які спільно картографують та діляться спостереженнями за біорізноманіттям по всьому світу. Ця платформа стала незамінним інструментом для збору даних про зміни у популяціях тварин.
Відмінності у будові морди та нейронні клітини
Дослідницька група виявила, що морди єнотів, які мешкають у густонаселених районах, були приблизно на 3,5% коротшими, ніж у єнотів із більш сільських округів. Ці, на перший погляд, не пов’язані між собою риси “синдрому одомашнення” мають тенденцію виникати на ранніх етапах і можуть бути пов’язані завдяки мутаціям, що відбуваються під час розвитку тварини. У 2014 році науковці висунули гіпотезу, що мутації в клітинах нервового гребеня – це тип стовбурових клітин, які формуються в ембріонах хребетних і відповідають за розвиток багатьох тканин, включаючи структури черепа та обличчя, а також системи реакції на стрес – можуть викликати ці зміни.
Нові висновки, як зазначають дослідники, підтверджують цю гіпотезу. Знижена реакція страху допомагає тваринам, таким як єноти, ефективніше використовувати можливості, що надаються людським середовищем. Отже, природний відбір може сприяти поширенню цієї сміливості в міських умовах. Зміни у довжині морди на ранніх стадіях одомашнення можуть вказувати на взаємозв’язок цих двох рис.
Майбутні дослідження будуть присвячені вивченню, чи зберігається такий самий закономірний зв’язок для інших міських ссавців, наприклад, опосумів. «Це допоможе нам зрозуміти, чи достатньо лише людської присутності для запуску процесу одомашнення виду», – підсумувала пані Леш. Ця робота обіцяє розширити наше розуміння еволюції та адаптації видів у швидко мінливому світі, де взаємодія з людиною стає визначальним чинником.
