Археологи виявили на козацьких степах Північносхідного Казахстану велике бронзове поселення – ймовірно одне з перших міст регіону, яке за розквітом датують приблизно 1600 роком до нашої ери. Нове дослідження, опубліковане в журналі Antiquity, описує пам’ятку Семиярка площею 140 гектарів – у чотири рази більше за типові сучасні їй села в цій зоні.
Планування поселення і оборонні земляні лінії
Семиярка розташована на крутому мисі над річкою Іртиш, звідки відкривається вид на мережу долин. Через це дослідники дали їй імпровізовану назву «Місто семи ярів» – за рельєф, що підкреслює її помітне положення і можливість контролювати рух уздовж річки. Під час повітряного картографування дронами та розкопок вчені зафіксували дві паралельні лінії земляних валів, спрямовані одна на одну і розбиті на менші відсіки. Уздовж внутрішніх бровок валів стояли стіни з в’язаної глини – ймовірно, вони відділяли господарства одне від одного. Там, де ці валові ряди зустрічалися, стояла більша споруда, що вдвічі перевищує інші – можливо, місце для обрядів або адміністративних зборів.
Металургія як основа поселення
На південний схід від одного з валових рядів знайшли велику ділянку, засипану металевими виробами, рудами та шлаком – ознаки інтенсивного металургійного виробництва. Це перший зафіксований у степовій зоні регіону випадок наявності простору, відданого саме виплавці й обробці бронзи на основі міді й олова. Науковиця Мільяна Радивоєвич з University College London, перша авторка дослідження, підкреслює – Семиярка показує, що кочові або напівкочові спільноти могли створювати постійні, організовані поселення, зосереджені навколо великого металургійного виробництва. Її слова наведені в науковому повідомленні дослідження.
Металеві артефакти – серед них знаряддя та фрагменти – ймовірно створювалися з руд, здобутих у найближчому гірському масиві Алтай. Ці гори простягаються на кордонах Казахстану, Росії, Монголії та Китаю, відомі своїми багатими покладами міді, олова й інших корисних копалин. Наявність заготовок, шлаку й слідів обробки свідчить про те, що Семиярка могла виконувати роль виробничо-торгового вузла – місця збору, обробки й розповсюдження металів у цьому куточку Євразії.
Позиція в регіоні і порівняння з іншими поселеннями
Ден Лоренс, археолог-ландшафтник із Durham University, відзначає – площа й структура Семиярки радикально відрізняються від малих таборів і сіл, характерних для степів тієї доби. За його словами, форма й компонування поселення наближають його до того, що археологи зазвичай називають планованими селищами у «урбанізованих» регіонах Старого Світу. Наявність великого центрального об’єкта, чітко розмежованих побутових ділянок і спеціалізованої металургійної зони вказує на соціальну організацію й розподіл праці.
Іртиш – довга річка, що бере початок у горах Китаю, перетинає Алтайські простори й тече через Казахстан у бік Росії; її долина слугувала природним шляхом пересування й торгівлі з давніх часів. Алтайські родовища, у свою чергу, відігравали важливу роль у постачанні металів для бронзової доби – доба, коли сплав міді з оловом суттєво змінював виготовлення знарядь і озброєння в Євразії.
Що дають наступні розкопки
Археологи вже провели обстеження й часткові розкопки різних секторів пам’ятки – подальші роботи мають прояснити, наскільки широким був вплив Семиярки на сусідні території, які саме вироби виготовляли тут у промислових масштабах та як організовувався обмін сировиною й готовою продукцією. У публікації підкреслюють, що відкриття змінює уявлення про те, як розвивалися спільноти степової зони під час бронзової епохи – і дає нові підстави для порівнянь із сучасними їм урбанізованими центрами.
