Листопад 2025 року відзначить століття з того моменту, як археологи вперше приступили до дослідження муміфікованих останків фараона Тутанхамона. Однак, те, що мало стати тріумфом наукових відкриттів, перетворилося на акт варварського нищення. Команда Говарда Картера, озброєна розігрітими ножами та застосовуючи нещадну силу, обезголовила володаря давнього Єгипту, розчленувала його кінцівки та розібрала тулуб. Згодом усі ці дії були ретельно приховані від погляду громадськості.
Тутанхамон, відомий як “хлопчик-цар”, був фараоном XVIII династії Нового царства, який правив приблизно в 1332-1323 роках до нашої ери. Його гробниця – одна з найвидатніших археологічних знахідок, яка свого часу стала справжньою сенсацією. Відкрив її британський єгиптолог Говард Картер – людина, яка назавжди вписала своє ім’я в історію, але чиї методи тепер піддаються жорсткій критиці.
Розкриття гробниці та “Тутанхаманія”
Гробницю Тутанхамона вперше виявили у Долині Царів – знаменитому місці поховань єгипетських фараонів, розташованому на західному березі Нілу поблизу стародавніх Фів (сучасний Луксор). Це сталося у листопаді 1922 року завдяки зусиллям команди переважно єгипетських розкопувачів під проводом Говарда Картера. Однак, знадобилося кілька років, щоб ретельно розчистити та описати передкамеру гробниці – початкову фазу експедиції, яка триватиме ціле десятиліття.
Ця кропітка праця, а також затримки, викликані розбіжностями між Картером та урядом Єгипту, призвели до того, що до безпосереднього дослідження останків Тутанхамона дісталися лише у 1925 році. Ця важлива віха викликала чергову хвилю так званої “Тутанхаманії” – масового культурного захоплення та посиленого інтересу до давньоєгипетської археології, що охопила світ після початкового виявлення усипальниці.
Шокуючі деталі розтину
Коли команда Картера нарешті відкрила внутрішню труну Тутанхамона, вони виявили, що тіло фараона було намертво прилипнуте до саркофага застиглою, чорною, смолистою речовиною. Цю смолу, призначену для захисту тіла від розкладання, вилили на саван під час поховання. Картер описував тіло як “міцно приклеєне” і зазначав, що жодні традиційні методи не давали результату. У відчайдушній спробі розм’якшити смолу та вилучити тіло, саркофаг піддали впливу палючого сонячного тепла. Коли й це не спрацювало, команда вдалася до гарячих ножів, відсікаючи при цьому голову Тутанхамона та його похоронну маску від тіла.
Подальший “розтин” був спустошливим для давнього правителя. Тіло Тутанхамона залишилося “без голови, його руки були відокремлені у плечах, ліктях та кистях, ноги – у стегнах, колінах та щиколотках, а тулуб – відрізаний від таза на клубовому гребені”. Згодом його останки склеїли, щоб імітувати цілісне тіло – моторошна реконструкція, яка мала приховати всю жорстокість проведених процедур.
Замовчування правди та архівні докази
Видатна британська єгиптолог Джойс Тайдслі, авторка численних праць про давній Єгипет, зазначила, що ці руйнівні дії помітно відсутні у публічних звітах Картера про розтин. Вони також не згадуються у його приватних записах розкопок, які доступні для досліджень в Інституті Гріффіта Оксфордського університету – одному з провідних світових центрів єгиптологічних досліджень, що зберігає цінні архіви.
Тайдслі припускає, що мовчання Картера може бути наслідком або свідомого приховування невтішних фактів, або шанобливої спроби зберегти гідність померлого царя. Його пропуски, однак, були скрупульозно задокументовані на фотографіях археологічного фотографа Гаррі Бертона. Ці знімки надають вражаюче візуальне свідчення повного розчленування. На деяких зображеннях Бертона череп Тутанхамона помітно проткнутий, щоб утримувати його вертикально для фотографування. Ці світлини різко контрастують із тим єдиним зображенням, яке Картер обрав для другого тому своєї праці, деталізуючи розкопки – “Гробниця Тутанхамона”, опублікованої у 1927 році. На цьому згладженому зображенні голова фараона загорнута у тканину, приховуючи перерізаний хребет, представляючи таким чином більш прийнятний для публічного споживання вигляд.
Етичне переосмислення спадщини
Розмірковуючи про сторіччя цих подій, варто переосмислити спадщину розкопок Картера не лише як визначну подію в єгиптології, але й як момент глибокого етичного переосмислення. Каліцтво тіла Тутанхамона, замовчане в офіційних наративах, спонукає нас поставити під сумнів розповіді про археологічні звершення і поглянути на минуле з більш критичної, безсторонньої перспективи. “Сьогодні був великий день в історії археології”, – написав Картер у своєму щоденнику 11 листопада 1925 року, коли розпочалося медичне обстеження останків Тутанхамона. Але архівні свідчення вказують на щось значно складніше з моральної точки зору, навіть жахливе, що ховалося за спокусливим блиском золота.
