Прадавні японці Jomon майже без ДНК денисівців – що це означає для історії Східної Азії?

Розпочате велике генетичне дослідження, що охопило сотні стародавніх і сучасних геномів, принесло дивовижні результати, проливаючи світло на загадкові переплетення людських родів у доісторичні часи. Виявилося, що представники народу дзьомон, які населяли Японський архіпелаг у давні часи, мали вкрай малу кількість ДНК денисівців – загадкової групи стародавніх людей, що нині вимерла. Це може вказувати на те, що їхні предки, можливо, зовсім не контактували з цими євразійськими гомінінами.

Японський архіпелаг протягом періоду дзьомон, що тривав приблизно з 16 000 до 3 000 років тому, був домом для унікальної культури мисливців-збирачів, відомих своєю характерною керамікою. Вчені з подивом виявили, що саме мешканці цього періоду несли найменший денисівський спадок серед усіх досліджених давніх і сучасних східних азіатів. Ці відкриття були опубліковані 20 жовтня у престижному науковому журналі Current Biology.

У ході масштабного дослідження також з’ясувалося, що давні жителі материкової Східної Азії – наприклад, з Китаю та Монголії – мали більше денисівських генів, ніж будь-яке інше євразійське населення. Ці ранні східні азіати отримали значну кількість денисівської спадщини від кількох різних груп денисівців ще до періоду Останнього льодовикового максимуму. Це був найхолодніший етап останнього льодовикового періоду, що тривав приблизно з 26 500 до 19 000 років тому. Водночас, стародавні західні євразійці, зокрема мешканці сучасного Ірану та Грузії, мали найменший внесок денисівської ДНК. Ці результати є цінними для вчених, які прагнуть відтворити картини ранніх міграцій людей та їхнього схрещування з іншими видами. Стефан Пейрень, еволюційний генетик з Інституту еволюційної антропології Макса Планка в Німеччині – всесвітньо визнаної наукової установи, що спеціалізується на вивченні історії людства – підкреслив, що ДНК денисівців є надзвичайно ефективним інструментом для відновлення історії людських популяцій.

Таємничі денисівці

Про денисівців – споріднений з неандертальцями вид гомінідів, що мешкав у Євразії приблизно від 200 000 до 30 000 років тому – відомо вкрай мало. Знайдено лише кілька їхніх решток, а генетичні сліди виявлено в геномах сучасних народів Океанії, Східної та Південно-Східної Азії, а також корінних американців.

Для того, щоб простежити, коли і де саме денисівська ДНК потрапила в геном сучасної людини – Homo sapiens, тобто нас з вами – дослідницька група проаналізувала генетичний склад 115 стародавніх Homo sapiens, чиї рештки були знайдені на територіях сучасних США, Південної Америки, Західної Євразії, Сибіру та Східної Азії. Найдавніші з цих решток належать особі, що жила приблизно 45 000 років тому на теренах сучасної Болгарії, а найновіші – людині, що мешкала 766 років тому в Сибіру. Крім того, вчені проаналізували геноми 279 сучасних людей, дані яких зберігаються у Проєкті розмаїття геному Саймонса.

Вчені виявили найбільший денисівський спадок у рештках людини з Тяньюань, знайдених у Китаї та датованих приблизно 40 000 роками тому. Цей давній представник людства, відомий як Людина Тяньюань, виділяється тим, що 0,25% його геному походило від денисівців. Аналіз показав, що ДНК людини з Тяньюань походить від кількох різних денисівських груп.

Однак справжнім відкриттям для вчених стало те, що давні японці періоду дзьомон мали дуже незначну денисівську спадщину. Один із досліджених індивідів, що жив 3 755 років тому, мав лише одну шосту – одну восьму частину денисівської ДНК, виявленої у сучасних східних азіатів, геном яких містить приблизно 0,1% денисівської ДНК.

Попри це, гени денисівців врешті-решт знайшли свій шлях до Японії. Люди періоду Кофун – епохи японської історії, що тривала приблизно з 300 до 710 року нашої ери і відома своїми величезними курганами-кофунами – вже мали більше денисівської ДНК, ніж індивіди дзьомон. Вважається, що ці гени потрапили до їхніх геномів після масової міграції східних азіатів до Японії у цей період.

Поки що залишається незрозумілим, чому народ дзьомон мав так мало денисівської спадщини, але дослідницька команда висуває кілька гіпотез. Цілком можливо, що деякі групи сучасних людей обирали різні шляхи під час раннього розселення Східною Азією, або ж денисівці були настільки рідко розповсюджені, що взаємодія з ними була надзвичайно рідкісною подією, – зазначив Цзяці Ян, докторант з еволюційної генетики Інституту еволюційної антропології Макса Планка.

Точний сценарій ще потребує уточнення, оскільки доступні дані є обмеженими. Наразі найдавніший відомий геном дзьомон має вік близько 9 000 років. Однак існують археологічні свідчення присутності сучасних людей на Японському архіпелазі ще близько 32 000 років тому. Генетичні дані, що охоплюють відсутній 23 000-річний період, можуть стати неоціненним джерелом інформації для розв’язання загадок ранньої історії населення цього регіону, – зазначають автори дослідження.