Виявлення давніх “олівців” із червоної та жовтої вохри, створених неандертальцями десятки тисяч років тому, викликало жваві дискусії серед науковців. Ці інструменти, виготовлені з особливою ретельністю та загострені до ідеальної кінцівки, проливають нове світло на когнітивні здібності та культурні практики наших прадавніх родичів. Неандертальці, що мешкали на території сучасного Криму, виготовляли ці розписні знаряддя з вохри – природного пігменту, багатого на залізо, який може мати різні відтінки – від жовтого до червоного. У нещодавньому дослідженні вчені ідентифікували три такі “олівці”, що датуються періодом до 100 000 років тому, і які, судячи з усього, були використані цілеспрямовано. Особливу увагу привернув один із них, що мав чітко заточений вістря.
Ця знахідка поповнює аргументи у тривалій науковій полеміці щодо здатності неандертальців створювати символічне мистецтво. Хоча безпосередніх малюнків, зроблених цими “олівцями”, не виявлено, дослідники припускають, що загострений вістря був необхідний саме для тонких ліній, а не для інших завдань, як-от дублення шкур. Якби вохру використовували виключно для практичних цілей – наприклад, для обробки шкіри або відлякування комах, – таке ретельне загострення було б зайвим.
Відкриття фрагмента, що демонструє ознаки багаторазового надання гостроти його кінчику, є справді захопливим, як зазначає Франческо д’Ерріко – провідний автор дослідження та професор археології в Університеті Бергена (Норвегія), відомий своїми дослідженнями когнітивних здібностей давніх гомінідів. Він стверджує, що це свідчить про свідоме виготовлення та підтримку інструмента для нанесення тонких ліній. Проте, не всі поділяють висновки вчених, зауважуючи, що немає безсумнівних підтверджень використання цих вохряних “олівців” для створення культурних чи соціальних творів мистецтва.
Якщо ця гіпотеза підтвердиться, це означатиме, що неандертальці – розгалужена гілка давніх людей, які жили в Європі та деяких частинах Азії десятки тисяч років тому, відомі своєю міцною статурою та розвиненими для свого часу знаряддями праці – володіли достатнім інтелектом для створення соціальних маркерів та перетворення своїх тіл на культурні об’єкти, подібно до того, як це робив наш власний вид – Homo sapiens, або людина розумна.
Прадавні барвники
Історія використання пігментів людьми та їхніми родичами налічує сотні тисяч років. На сьогодні близько сорока стоянок по всій Європі демонструють докази застосування неандертальцями чорних, червоних, жовтих або білих барвників. Однак, не всі ці випадки були пов’язані з соціальними чи культурними цілями. Наприклад, неандертальці, що мешкали на Іберійському півострові приблизно 50 000 років тому, використовували червоні та жовті пігменти для розпису мушель, що вказує на символічне застосування. Натомість, їхні родичі, які жили на території сучасних Нідерландів 200 000 – 250 000 років тому, використовували чорні мінерали без явних ознак символічного значення.
Проте, менше свідчень про застосування цими давніми гомінідами вохри – природного пігменту, що складається з глини, пофарбованої гідроксидами заліза, надаючи їй відтінки від жовтого до червоного та коричневого, широко використовувалася в давнину для малювання, розписів та обрядових цілей – у Східній Європі та Західній Азії. Культурні варіації, знайдені в цих регіонах, досі привертали менше уваги дослідників. Щоб з’ясувати, чи могла раніше знайдена вохра на неандертальських стоянках Криму – півострова в Чорному морі, де розташовано численні археологічні пам’ятки, що свідчать про давнє заселення, зокрема неанертальцями – мати культурне значення, науковці проаналізували 16 фрагментів вохри з трьох кримських печерних укриттів та одного відкритого майданчика на північному сході України, датованих періодом від 100 000 до 33 000 років тому.
Команда вчених ретельно оглянула форму та сліди на фрагментах вохри, щоб зрозуміти, як вони були виготовлені та використані. Крім того, вони дослідили елементний склад кожного фрагмента, аби встановити його походження. Д’Ерріко та його колеги виявили три фрагменти, усі з Криму, які, на їхню думку, були, ймовірно, використані для культурно значущих цілей, а не просто для прагматичних завдань, як-от дублення шкіри чи відлякування комах.
Перший з них – це інструмент, який багаторазово обробляли, надаючи гостроти його кінчику після того, як він зношувався. Це вказує на те, що вохру використовували подібно до кольорового олівця для нанесення тонких ліній на поверхні, такі як шкіра або каміння, припускають дослідники. Інший фрагмент, схоже, був частиною зламаного “олівця”, тоді як на третій частині були навмисно вигравірувані лінії біля основи.
Вохру добували як з місцевих відслонень, так і з інших, наразі невідомих місць, виявила команда. Д’Ерріко пояснює, що відстеження походження фарбувальних матеріалів неандертальців дозволяє краще зрозуміти їхній вибір та сприйняття відмінностей у кольорі та якості. Однак, поточна вибірка “олівців” занадто мала, щоб зробити однозначні висновки щодо ухвалення рішень цими давніми людьми.
Кілька незгод
Ребекка Врегг Сайкс – археологиня з Кембриджського університету, авторка відомої книги “Kindred: Neanderthal Life, Love, Death and Art” (Bloomsbury Sigma, 2020), яка не брала участі в дослідженні, – не повністю переконана висновками авторів. Вона зазначила, що аргумент дослідників щодо безсумнівних підтверджень символічного використання не є обов’язково єдиним тлумаченням.
Наприклад, вона стверджує, що гравіювання на боці одного з фрагментів не обов’язково означає його культурну значущість для користувачів. Ці позначки, за її словами, можуть бути інтерпретовані як певний метод виробництва порошку, не маючи при цьому особливого символічного значення (наприклад, як повторюваний “мотив” чи візерунок). Але навіть якщо самі позначки не несуть символічного сенсу, неандертальці все одно могли використовувати кольорові порошки з такою метою, додає Врегг Сайкс.
Ейпріл Новелл – палеолітична антропологиня з Університету Вікторії в Британській Колумбії, яка також не була залучена до дослідження, – вважає, що слід менше зосереджуватися на розрізненні між символічним та практичним використанням вохри. Вона пояснює, що коли давні мешканці почали використовувати вохру для практичних цілей, таких як відлякування комах, вони, ймовірно, також розвинули її використання для розпису тіла та дизайну одягу, щоб розрізняти осіб або групи, як це відбувається в неіндустріальних суспільствах сьогодні.
