Нове моделювання пропонує, що звичка цілуватися бере початок значно раніше, ніж з’явилися сучасні люди – приблизно у спільного предка людей і великих людиноподібних мавп, близько 21 мільйона років тому. Результати опубліковано в журналі Evolution and Human Behavior; роботу очолила еволюційна біологиня Матільда Бріндл з Оксфордського університету. За її словами, це перший системний погляд на еволюцію поцілунку в масштабі всієї родини великих людиноподібних, і відкриття додає нову сторінку до уявлень про різноманіття сексуальної поведінки приматів.
Як досліджували поцілунок
Автори спершу сформулювали суворе визначення поцілунку, щоб відрізнити його від інших подібних мотивів контактів рота з ротом у тварин. До поцілунку вони зарахували лише ненасильницький контакт рота з ротом без передачі їжі. Адже в природі існують явища, які нагадують поцілунок – мати-орангутан віддає дитині пережовану їжу з рота, а риби використовують “поцілункові” ритуали під час суперництва. Після цього команда застосувала байєсовське моделювання – статистичний підхід, що дозволяє відтворити ймовірну історію ознаки, прогнавши модель мільйони разів для більшої впевненості. На основі сучасних спостережень за різними приматами – бонобо, горилами, шимпанзе, орангутанами, макаками та бабуїнами – дослідники реконструювали, як могла змінюватись поведінка у предків.
Модель показала, що поцілунок, ймовірно, виник один раз у пращурах родини Hominidae – великі людиноподібні мавпи – у проміжку приблизно між 21,5 та 16,9 мільйона років тому. Водночас предків сучасних груп Macacina і Papionina (до яких належать макаки та бабуїни) автори позначили як такі, в яких поцілунку не було, отже подібні практики в цих групах, найімовірніше, виникли самостійно пізніше. Серед гіпотез походження поцілунку фігурує припущення, що він міг еволюціонувати зі звички передавати пережовану їжу дитині – практика, яка існувала у предків і згодом могла перетворитися на соціальний чи сексуальний контакт.
Неандертальці, мікроби та давні контакти
Дослідницька група також дійшла висновку, що поцілунки, ймовірно, практикували неандертальці — наші найближчі вимерлі родичі — і навіть могли обмінюватися такими контактами з Homo sapiens. Це узгоджується з попередніми знахідками: у 2017 році аналіз мікробів, збережених у зубному нальоті неандертальця віком близько 48 тисяч років, показав схожість із мікробіомом сучасних людських ротів. Деякі вчені трактували це як можливий слід інтимних контактів, хоча подібний збіг могли дати й спільні джерела їжі чи води.
Не всі експерти вважають, що нове моделювання докорінно змінює уявлення про поведінку неандертальців. Палеолітична археологиня Ейпріл Ноуелл з Університету Вікторії в Канаді, яка не брала участі в цій роботі, зауважила, що відомі раніше свідчення вже припускали можливість поцілунків у неандертальців, тому надто революційних відкриттів тут немає. Вона також нагадала, що Homo sapiens і неандертальці вступали в генетичний обмін протягом приблизно 7 тисяч років – отже певний рівень інтимних контактів між ними цілком можливий.
Важливо розуміти, що поцілунок не є універсальним для всіх людських культур – антропологічні дослідження вказують, що лише близько половини суспільств практикують такий контакт. Тому й у минулому різні групи могли по-різному ставитись до цього жесту – у деяких спільнотах він міг бути звичним, а в інших відсутнім.
Навіщо це могло існувати
Учені пропонують кілька можливих пояснень, чому поцілунок зберігся в різних видів. По-перше, контакт рота з ротом може давати інформацію про потенційного партнера через хімічні сигнали – запахи і склад мікробіому, які взаємодіють з імунною системою і спадковими ознаками. Такі нюанси допомагають оцінити стан здоров’я і сумісність. По-друге, поцілунки зміцнюють соціальні зв’язки – близькі контакти сприяють довірі й кооперації. Є також думка, що обмін мікробами може мати імунні переваги, хоч це супроводжується ризиком передачі інфекцій.
Матільда Бріндл і її колеги підкреслюють, що їхні висновки базуються на статистичній реконструкції й вимагають додаткових доказів з палеонтології та порівняльної поведінки. Hominidae – родина великих людиноподібних, до якої належать люди, шимпанзе, бонобо, горили та орангутани – має багату еволюційну історію, і вивчення давніх соціальних практик допомагає краще зрозуміти витоки нашої поведінки.
Про авторів і установи: Матільда Бріндл – еволюційна біологиня з Оксфордського університету, одного з найстаріших і найвпливовіших наукових центрів у світі. Ейпріл Ноуелл – професорка антропології в Університеті Вікторії, відома дослідженнями палеолітичної поведінки людини. Homo sapiens — вид, до якого належимо ми, з’явився близько 300 тисяч років тому; неандертальці проживали на території Євразії протягом сотень тисяч років і залишили багато культурних й анатомічних слідів, що допомагають вченим реконструювати їхнє життя.
