У кінопрокаті активно демонструється новий фільм Йоргоса Лантімоса під назвою «Бугонія». Ця стрічка є переосмисленням південнокорейської науково-фантастичної картини «Врятувати зелену планету!», зберігаючи сюжетну лінію оригіналу з високою точністю, але пропонуючи зовсім іншу стилістичну інтерпретацію. Лантімос, відомий своїм унікальним авторським почерком, знову запросив до співпраці своїх постійних акторів – Емму Стоун та Джессі Племонса, які вже традиційно для його робіт блискуче втілили складні образи.
Останні роки відзначилися вражаючою творчою інтенсивністю для Лантімоса. Протягом лише двох років режисер створив три фільми, кожен з яких є доволі складним за своєю структурою та художнім задумом. Після цього насиченого періоду він оголосив про тимчасову паузу у роботі, що є цілком зрозумілим рішенням, враховуючи глибину та масштаб його проєктів. Проте, перш ніж говорити про творчий відпочинок, зосередимося на його останній прем’єрі – «Бугонії».
У центрі сюжету – невеличке американське містечко, де мешкає Тедді (Джессі Племонс) – пасічник та прихильник теорій змови. Він ділить сімейний будинок зі своїм кузеном Доном (Ейдан Делбіс) і готує його до надзвичайно важливої, на його думку, місії. Тедді глибоко переконаний, що світ на порозі апокаліпсису, і всі живі істоти незабаром зникнуть. Його особливе занепокоєння викликає доля бджіл, адже їхнє вимирання, як відомо, може призвести до глобальної катастрофи для людства. Згідно зі сміливим планом кузенів, вони мають викрасти Мішель (Емма Стоун), генеральну директорку великої біохімічної компанії. Тедді твердо вірить, що Мішель є інопланетянкою і може виступити посередником у переговорах із цивілізацією Андромеди, що, на його думку, здатне врятувати людство. Додатково Тедді звинувачує Мішель у хворобі своєї матері (Алісія Сільверстоун), що підсилює його рішучість. Варто зазначити, що Андромеда – це найближча до нашої Галактики Чумацький Шлях велика спіральна галактика, названа на честь міфічної принцеси Андромеди.
На перший погляд, фабула фільму може здатися абсолютно позбавленою сенсу або логіки, проте Лантімос майстерно поєднує різноманітні жанри, які постають перед здивованим глядачем як по черзі, так і одночасно. У «Бугонії» гармонійно переплітаються елементи чорної комедії, напруженого трилера, психологічного кіно про маніяків та наукової фантастики. Це справжнє зібрання «питких, казней та уродів», як влучно зазначав український митець та письменник Лесь Подервʼянський, – все це присутнє. Основна ідея фільму полягає в тому, що реальність виявляється зовсім не такою, якою здається на перший погляд. Безмежна фантазія режисера та виняткова акторська майстерність Емми Стоун і Джессі Племонса створюють чергове надзвичайно насичене та непередбачуване кіновидовище. Хоча «Бугонія» не настільки химерна та візуально екстравагантна, як «Бідолашні створіння», вона вирізняється не меншою винахідливістю у розповіді та режисурі.
Для Йоргоса Лантімоса «Бугонія» стала першим проєктом, де він працював з адаптованим сценарієм. Більше того, це перший випадок у його кар’єрі, коли робота над фільмом почалася для нього не на ранніх етапах розробки. Спочатку проєкт розвивав режисер Арі Астер, який врешті-решт залишився в ньому як продюсер. Незважаючи на ці зміни, Лантімосу вдається повністю зберегти свій неповторний візуальний стиль та режисерський підхід. У цій картині режисер продовжує досліджувати людську натуру, висміюючи її недосконалості та препаруючи її вади з сумішшю їдкого гумору та глибокого песимізму. Його ставлення до побаченого не можна назвати захопленим. Конкретне вирішення проблеми людської недосконалості в «Бугонії» ми не будемо розкривати, аби уникнути спойлерів. Проте можна бути впевненим, що фінал фільму є грандіозним і абсолютно несподіваним.
Емма Стоун вже вчетверте співпрацює з Лантімосом. У «Бугонії» заради ролі її поголили налисо прямо під час зйомок. Це несподіване перетворення, як не дивно, дуже їй пасує, а її міміка та пластика в цьому фільмі набувають ще більшої виразності та глибини. Після інтенсивної спільної роботи обидва – і акторка, і режисер – вирішили взяти паузу, щоб відпочити один від одного, а у випадку Лантімоса – і від кіноіндустрії загалом. А тим часом, нагадаємо про їхні попередні визначні спільні роботи, які вже стали помітними явищами у сучасному кінематографі.
Фаворитка (The Favourite, 2018)
Фільм «Фаворитка» розгортає складну історію королеви Анни Стюарт та жорстоку боротьбу між двома її фаворитками за вплив при дворі. Дія відбувається в Англії на початку XVIII століття. Королева Анна, історична постать, яка була останньою монархинею зі Стюартів на англійському престолі, страждає від ожиріння, подагри та глибокої депресії. Вона пережила смерть усіх сімнадцяти своїх дітей, які померли або під час пологів, або відразу після них. Її особиста трагедія відображена у фільмі через образи кроликів, яким королева дала імена своїх померлих дітей, і які живуть у її спальні як символи втрати. У цей час, на тлі політичних інтриг, дві жінки – досвідчена та впливова Сара Черчилль, герцогиня Мальборо, яка є близькою подругою та радницею королеви, і молода, амбітна Абіґейл Хілл – плетуть мережі політичних, еротичних та особистих інтриг. Сара Черчилль була справжньою політичною фігурою, яка мала величезний вплив на королеву.
Лантімос блискуче розігрує цю драму, де головні ролі виконують Олівія Колман, яка отримала «Оскар» за роль королеви Анни, Емма Стоун та Рейчел Вайс. Їхні акторські роботи виводять історію на новий рівень. Фільм постійно балансує на межі відвертого гротеску та драматичного реалізму. Лантімос перетворює своїх героїнь на учасниць безжальної та відчайдушної гри за владу та прихильність, поміщаючи їх у надзвичайно красиві та розкішні інтер’єри, які контрастують з потворністю людських амбіцій.
Бідолашні створіння (Poor Things, 2023)
У фільмі «Бідолашні створіння» Емма Стоун втілює образ Белли Бакстер, молодої жінки, яка вчиняє самогубство. Видатний і ексцентричний вчений доктор Годвін Бакстер (Віллем Дефо), якого Белла називає просто Богом, здійснює унікальний експеримент: він пересаджує мозок її ненародженої дитини в її власне тіло. Таким чином, Белла стає одночасно і матір’ю, і донькою самій собі. Цей винятковий сюжетний поворот дає їй змогу розпочати життя з чистого аркуша. Крок за кроком Белла освоює всі базові навички: вчиться ходити, говорити, пізнає навколишній світ, сповнений дивовижних відкриттів. Її допитливість та жага до життя призводять до того, що вона навіть тікає з харизматичним, але легковажним ловеласом Дунканом Веддерберном (Марк Руффало), вирушаючи у велику подорож.
Дія фільму розгортається в уявних версіях вікторіанського Лондона, а також у Парижі, Александрії та Лісабоні. Проте жодне з цих міст не має реальних історичних рис; натомість ми бачимо героїв у химерних, сюрреалістичних краєвидах та інтер’єрах, вбраних у дивні костюми високої моди, що створює відчуття абсолютно вигаданої реальності. Це новаторське кіно, яке глибоко вкорінене у літературній та кінематографічній традиції. У ньому легко простежуються омажі до класичних творів, таких як «Денна красуня» Луїса Бунюеля, відомого іспансько-мексиканського режисера-сюрреаліста, «Аліса в Дивокраї» Льюїса Керролла, анімаційний фільм Тіма Бертона «Труп нареченої» та численні історії про Франкенштейна. У фільмі також можна виявити деталі, що відсилають до «Кабінету доктора Каллігарі» – знакового твору німецького експресіонізму, та інших визнаних шедеврів світового кінематографа.
Види милосердя (Kinds of Kindness, 2024)
«Види милосердя» – це фільм, що складається з трьох новел, кожна з яких пропонує окрему історію, але об’єднана спільним акторським складом. Як і в «Бідолашних створіннях», тут зіграли Віллем Дефо, Емма Стоун, Маргарет Кволлі, а також Джессі Племонс, для якого цей фільм став справжнім творчим тріумфом, де він розкрив свій акторський потенціал на повну. Актори віртуозно жонглюють образами, втілюючи різні персонажі в кожній з новел. Ці три історії – «Смерть RMF», «RMF літає» та «RMF їсть сендвіч» – об’єднує епізодичний, безмовний персонаж на ім’я RMF, якого грає маловідомий актор.
У цій новій роботі Лантімос ніби повертається до своїх ранніх абсурдистських картин, але вже на якісно новому рівні майстерності та глибини. Це дуже жорсткий, часом навіть цинічний фільм, де без жодних вагань відрізають пальці, вбивають незнайомців та калічать тварин. Проте ці сцени подані у такий спосіб, що вони радше розважають, ніж шокують глядача, що є однією з відмінних рис режисерського стилю Лантімоса.
