Нове дослідження посилює сумніви щодо широко поширеної думки, що великі носові отвори неандертальців були спеціально пристосуванням до холоду. Робота, опублікована 17 листопада в журналі PNAS, базується на рідкісних ідеально збережених носових кістках черепа, знайденого в печері біля міста Альтамура на півдні Італії.
Чому ця знахідка особлива
Череп, відомий як “Людина з Альтамури”, виявили спелеологи в 1993 році. Скелет покритий товстим шаром кальциту — так званим “печерним попкорном” — тому його не витягали з печери, щоб не пошкодити кістки. За радійно-ізотопними оцінками, індивід помер приблизно 130 000-172 000 років тому, у пізньому плейстоцені. Місто Альтамура розташоване в апулійському регіоні Італії — місцевість відома своїми вапняковими печерами, де іноді зберігаються рідкісні останки давніх мешканців Європи.
Методи: віртуальна палеоантропологія замість руйнування
Дослідники з проєкту, що називають це “віртуальною палеоантропологією”, не виймали черепа з печери. За допомогою ендоскопічних зондiв вони отримали відео зсередини носової порожнини й створили перші тривимірні фотограмметричні моделі делікатних кісток — решітчастої, сошникової та нижніх носових раковин. Раніше такі кістки були зламані або відсутні у всіх знайдених черепах неандертальців, тож попередні роботи покладалися на реконструкції та наближення.
Аналіз показав: внутрішні структури носа Альтамурського індивіда не виглядають аномально — вони не відрізняються від будови носової порожнини сучасних людей настільки, щоб вважати їх унікальною адаптацією до холоду. Це при тому, що зовнішній скелет і загальний статурний план неандертальця — коротші кінцівки та більш приземкувате тіло — зазвичай трактують як пристосування до низьких температур.
Експертні думки та контекст
Костантiно Бузі, палеоантрополог з Університету Перуджі і один із авторів дослідження, зазначив, що форма носової порожнини у неандертальців слідувала відносно стабільній тенденції — з часом отвори ставали більшими в пізніших популяціях. Він також нагадав про інші чинники, які могли формувати обличчя та дихальні шляхи, зокрема фізичні обмеження великого тіла.
Тодд Рей, палеоантрополог з Університету Сассексу, який у роботу не входив, відзначив, що два з трьох раніше запропонованих унікальних ознак носової порожнини не підтвердилися у цьому зразку. Він підкреслив — широкі носи властиві багатьом раннім представникам роду Homo, а тонкі ніздрі характерні переважно для невеликої частини сучасного людства, мешканців північної Європи й арктичних зон.
Думка вчених така: великі носові отвори не обов’язково свідчать про спеціальне “обігрівальне” пристосування. Натомість вони могли допомагати ефективніше регулювати температуру і вологість повітря, що важливо для організму великої маси тіла. Різноманіття в межах виду — ймовірно, велике, але поки що внутрішню анатомію носа підтверджує лише Альтамурський екземпляр, а отже, остаточні висновки потребуватимуть нових знахідок.
Коротко про згадані назви та інституції
PNAS — англомовний науковий журнал Proceedings of the National Academy of Sciences США, який публікує роботи з природничих наук. Університет Перуджі — стародавній італійський заклад вищої освіти, заснований у XIII столітті; Університет Сассексу — британський виш, відомий дослідженнями в антропології й археології. IPHES-CERCA — дослідницький інститут у Каталонії, що спеціалізується на палеоекології та еволюції людини.
У широкому історичному контексті неандертальці — це популяції людських предків і родичів Homo sapiens, які існували в Європі та Західній Азії і зникли приблизно 40 000 років тому після тривалого співіснування та контактів з сучасними людьми. Печери Апулії, де знайдено рештки Альтамури, давно привертають увагу дослідників завдяки збереженим археологічним і палеонтологічним знахідкам.
