Вчені нарешті розкрили таємницю того, як отруйні змії встромляють свої зуби у здобич, завдяки серії високошвидкісних відеозаписів, що дозволили зазирнути у світ хижаків із надзвичайною деталізацією. Нове дослідження, оприлюднене у четвер, 23 жовтня, у “Журналі експериментальної біології” (Journal of Experimental Biology), представляє унікальні кадри, на яких зафіксовано атаки різних видів змій на несправжню здобич. Відео, зняті з багатьох ракурсів та у високій роздільній здатності, виявили три абсолютно різні стратегії, що їх використовують плазуни для вполювання своєї вечері.
Вчені фіксували моменти, коли отруйна змія кидається на свою їжу, фотографіями та відео, ще з початку 1950-х років. Однак ці атаки відбуваються неймовірно швидко – іноді лише за 0.1 секунди, що для старих камер було надто швидко, аби вловити всі дрібниці. Більш свіжі польові записи нападів змій, як зазначають дослідники у новій праці, часто мали низьку роздільну здатність і тьмяне освітлення, що обмежувало можливості для глибокого аналізу.
Розгадка хижої тактики – Паризька лабораторія як арена відкриттів
Щоб глибше осягнути, як різні типи змій атакують свою їжу, науковці вирушили до центру “Веномворлд” (Venomworld) у Парижі. Цей заклад відомий як провідний осередок, де співавтор дослідження Ремі Ксас та його колеги регулярно видобувають отруту зі змій та скорпіонів для використання у медичних та фармацевтичних цілях. Саме тут, у стінах цієї унікальної установи, дослідники створили імітацію здобичі – спеціальний медичний гель, що за текстурою нагадує м’язову тканину. Його розміщували перед 36 видами отруйних змій, знімаючи кожен удар на численні високошвидкісні камери. Під час спонукання змій до атаки, – згадує співавторка дослідження Сілке Клеурен, біолог з Університету Монаша в Австралії, – вона сама кілька разів мимоволі відсахнулася, відчуваючи небезпеку, хоча здобич була несправжньою. Університет Монаша – один з найпрестижніших вищих навчальних закладів Австралії, відомий своїми інноваційними дослідженнями у різних галузях науки.
Записавши понад сотню високошвидкісних відеороликів, які демонструють напад 36 різних видів змій на імітовану здобич, вчені виявили чіткі закономірності у хижих діях цих рептилій. Кадри зафіксували, що більшість гадюк (Viperidae) – сімейства отруйних змій, до якого належить і Deinagkistrodon acutus, що мешкає у Південно-Східній Азії і відома як “стокрокова змія” – впивалися у свою ціль протягом 0.1 секунди після кидка. Це швидше, ніж рефлекс переляку більшості ссавців, що робить втечу для їхньої здобичі майже неможливою. Хоча деякі аспідові (Elapidae) – сімейство, до якого входить отруйний австралійський щербатий смертельний гадюка (Acanthophis rugosus) та південноафриканська капська коралова змія (Aspidelaps lubricus), – були такими ж стрімкими, як і гадюкові, інші витрачали понад 0.3 секунди, щоб дістатися до своєї жертви.
Різноманіття тактик – від швидкого укусу до множинних проколів
Різні родини змій впорскували свою отруту також по-різному. Гадюкові, наприклад, завдавали блискавичного удару зі скрученого положення, проте іноді їхній укус не був ідеально точним. Якщо це траплялося, гадюка витягала один зі своїх іклів зі здобичі й знову встромляла його у більш вдале місце, перш ніж впорскувати свій смертоносний секрет.
Аспідові ж обирали більш прихований підхід, підкрадаючись якомога ближче до своєї здобичі, аби зменшити відстань для кидка. Після цього вони злегка розслабляли щелепи і кусали знову – кілька разів, що, на думку дослідників, “ймовірно, подовжувало потік отрути до жертви”. Ця особливість є характерною для багатьох аспідів, які часто не просто кусають, а й “жують” свою здобич, щоб забезпечити максимальне введення отрути.
Науковці також спостерігали за двома видами змій з родини вужевих (Colubridae) – найбільшої родини змій, більшість представників якої не є отруйними, але деякі мають отруйні зуби у задній частині щелепи. Серед них – мангрова змія (Boiga dendrophila), поширена в Південно-Східній Азії, та африканська деревна змія Фішера (Toxicodryas pulverulenta). Ці “задньозубі” змії впорскують отруту через зуби, розташовані в задній частині верхньої щелепи. Коли Toxicodryas pulverulenta кусала несправжню здобич, вона тягнула свої ікла вперед-назад по гелю, створюючи рани у формі півмісяця. Це, можливо, допомагає їй доставити якомога більше отрути. Майбутні дослідження могли б встановити, чи впливає розмір здобичі на стратегію атаки цих дивовижних плазунів, – зазначили дослідники у своїй публікації.
