Світові військові флоти та повітряні сили майже повсюдно використовують сірий колір для своїх кораблів та літаків. Це зумовлено визначальною потребою зменшити видимість техніки. У безкрайніх просторах неба та моря сірий відтінок зливається з оточенням значно ефективніше, ніж яскравіші кольори. Чорний створює різкий контраст, а білий надто виділяється на тлі темніших горизонтів. Натомість сірий чудово поєднується з хмарним покривом та бризками морської води.
Для військово-морських сил такий камуфляж робить судна менш помітними на горизонті, особливо за несприятливих погодних умов. Військово-морські сили США, що є одними з найбільших у світі за кількістю активних кораблів та літаків, називають цей відтінок «димовою сірістю» (haze gray). Його обирають таким чином, щоб пом’якшити обриси кораблів на тлі моря та неба. Світліші тони застосовуються для верхніх частин суден, таких як щогли, тоді як темніші відтінки покривають нижні частини корпусу біля ватерлінії.
Повітряні судна отримують аналогічні переваги. Під час Другої світової війни двотоновий зелено-коричневий камуфляж, який використовувала Велика Британія, виявився неефективним на великих висотах. Там літаки виділялися на світлішому небі. Перехід до відтінків «відкритої сірості» (open gray) та «морської сірості» (sea gray) зробив літаки менш помітними під час виконання місій. Вже до 1940-х років винищувачі, як-от легендарний Spitfire, та розвідувальні літаки, наприклад, багатоцільовий Mosquito, почали використовувати сірий як свій основний колір.
Від яскравих кольорів до «дазлу» і нарешті до сірого
Панування сірого кольору не було миттєвим. На початку Першої світової війни деякі літаки іноді мали яскраве забарвлення або відмінні позначки для підняття бойового духу та залякування. Найвідомішим прикладом був яскраво-червоний Fokker Dr.I легендарного Манфреда фон Ріхтгофена, більш відомого як Червоний Барон, — видатного німецького аса Першої світової війни, що прославився своїми повітряними перемогами. Однак такі помітні винищувачі привертали увагу ворога, що часто закінчувалося фатально. З посиленням повітряних боїв країни почали застосовувати камуфляж, пристосований до їхнього середовища. Німеччина використовувала оливкові та ромбоподібні візерунки, Франція експериментувала з синьо-сірими тонами, а Велика Британія схилялася до зеленого та коричневого.
До початку Другої світової війни більшість повітряних сил усвідомили, що для місій на великих висотах потрібні приглушені кольори. Двотоновий камуфляж ставав небезпечно помітним, що призвело до повсюдного використання сірих схем. Відтінки морської та середньої сірості виявилися особливо ефективними для розвідувальних літаків та перехоплювачів, що діяли над хмарним покривом. Військово-морські сили пройшли схожий шлях.
На початку 20 століття кораблі також експериментували зі сміливим камуфляжем, включно з так званим «дазл»-камуфляжем (від англ. dazzle – засліплювати). Розроблений під час Першої світової війни, «дазл» використовував геометричні форми та контрастні кольори, щоб спотворити обриси корабля та спантеличити далекоміри, ускладнюючи визначення його курсу та швидкості. Хоча свого часу цей метод був ефективним, подальші вдосконалення радарів (радіолокаційних станцій, що виявляють об’єкти за допомогою радіохвиль) та оптичних систем прицілювання зробили «дазл» застарілим. Сірий колір став стандартним, оскільки він приховував судна в різних умовах освітлення, був легшим у підтримці та дешевим. На відміну від спеціалізованих камуфляжних схем, які обмежували гнучкість розгортання, сірий колір дозволяв військам діяти глобально без постійного перефарбовування.
Сірий колір в епоху сучасних технологій
Сучасні військові сили продовжують покладатися на сірий колір, проте сьогоднішні причини виходять за рамки лише візуального маскування. Більшість бойових літаків та військових кораблів покриті радіопоглинаючими матеріалами (РПМ), які зменшують виявлення електронними системами, зокрема радарами. Ці покриття, що містять частинки заліза або вуглецю для поглинання електромагнітної енергії, зазвичай мають сірий відтінок. Хоча ці технології протидіють радарам та тепловізорам, візуальний камуфляж залишається актуальним. Літаки та кораблі все ще можуть бути помічені людським оком під час близьких зустрічей, і сірий колір у таких моментах допомагає відтермінувати їхнє розпізнавання.
Деякі військові сили експериментували з цифровим камуфляжем на літаках, як-от Су-57 російських ВПС — винищувач п’ятого покоління, що вирізняється малопомітністю та експериментами з цифровим камуфляжем. Або ж відроджували «дазл»-візерунки на кораблях для церемоніальних чи експериментальних цілей. Проте ефективність сірого кольору полягає в його збалансованості. Він достатньо добре зливається з небом та морем, не будучи спеціально адаптованим до одного конкретного ландшафту. Альтернативи, як-от піщаний для пустелі або зелений для джунглів, все ще використовуються в обмежених ролях, особливо для наземних військ або гелікоптерів. Але для військово-морських флотів та бойових літаків сірий залишається оптимальним компромісом. Принаймні до того часу, поки не з’явиться технологія активного камуфляжу, яка могла б змінити майбутнє військової справи.
