Часто голлівудські фільми про військових пілотів вдаються до надмірних перебільшень, створюючи враження, що зняття кисневої маски під час польоту на винищувачі є неминучою катастрофою. Проте, реальність дещо складніша і не завжди така драматична, як на екрані. Пілот може безпечно зняти маску, але лише за певних умов, які дозволяють йому залишатися в безпеці.
Важливою умовою є те, що літак має перебувати на висоті не більше ніж 7620 метрів. На таких висотах льотчик може зняти свою кисневу маску на короткий проміжок часу без будь-яких серйозних наслідків. За необхідності він навіть може попити або поїсти, що є важливим під час тривалих місій для підтримки гідратації. Однак, пілот має постійно оцінювати свій стан, адже навіть нетривале перебування без додаткового кисню може з часом призвести до виснаження, створюючи небезпечну ситуацію. Це пояснюється тим, що тиск поза легенями пілота значно нижчий, ніж всередині, що робить маску життєво необхідним елементом спорядження.
Якщо ж пілот зніме маску на висоті понад 7620 метрів, це призведе до стану, відомого як гіпоксія. Гіпоксія – це серйозний стан, за якого мозок не отримує достатньої кількості кисню, що може початися навіть на висоті 3048 метрів над рівнем моря. Цей стан починається з легкого поколювання в кінцівках, яке згодом переходить у запаморочення. У такому стані пілот втрачає здатність до ясного мислення і може навіть втратити свідомість. У цей момент потенційна небезпека може швидко стати смертельною. Для кращого розуміння, гіпоксія є однією з головних загроз для авіаторів, оскільки її симптоми можуть бути підступними і швидко наростати, ставлячи під загрозу не лише життя пілота, а й безпеку всього польоту.
Від перших винищувачів до космічних польотів
На початку Першої світової війни кисневі маски були рідкісним і спеціалізованим обладнанням для пілотів-винищувачів, тому їх доступність була вкрай обмеженою. Проте, зі зростанням інтенсивності бойових вильотів, потреба в таких масках стрімко зростала, і технологія швидко розвивалася. З ескалацією Другої світової війни у 1940-х роках кисневі маски врешті-решт стали стандартом, і всі пілоти винищувачів були зобов’язані їх носити. Ця зміна була обумовлена еволюцією самих літальних апаратів, які підіймали пілотів на висоти, що перевищували їхню здатність витримувати без додаткового кисню.
Вагомий внесок у розвиток цієї нової технології зробила клініка Мейо – одна з найавторитетніших медичних установ у світі, відома своїми дослідженнями та інноваціями. Саме там було розроблено так званий протиперевантажувальний костюм, або G-костюм. Цей костюм мав надувні камери всередині, які створювали тиск на тіло пілота, примушуючи кров рухатися до мозку. Це допомагало пілотам залишатися при свідомості під час сильних перепадів перевантажень. Спеціально розроблений клапан, вбудований у костюм, був підключений до системи тиску повітря літака, що забезпечувало миттєве надування під час польоту. Завдяки цьому пілоти могли виконувати надзвичайно складні маневри в повітрі, не боячись втратити свідомість, що давало їм значну перевагу над ворожими літаками. Проте, інновації клініки Мейо не припинилися із закінченням Другої світової війни.
Та ж ідея, що лежала в основі G-костюма, була використана для нового світу космічних подорожей. Дослідники клініки Мейо почали тестувати, як пілоти могли б витримувати екстремальні перевантаження. Завдяки їхній роботі з експериментами на центрифузі в Аеромедичній лабораторії Мейо були отримані важливі дані, які роками пізніше були використані для розробки систем життєзабезпечення для астронавтів.
