Готуйтеся до надзвичайної подорожі, квиток на яку не передбачає повернення. Інженери та архітектори презентували концепт колосального космічного корабля під назвою “Хризаліда” (Chrysalis), що спроєктований як самодостатній світ для одностороннього польоту до зоряної системи Альфа Центавра. Це найближча до Землі зоряна система, що також включає Проксиму Центавра — найближчу до нашої планети зорю після Сонця. Сама Альфа Центавра розташована на відстані близько 4,37 світлових років від Землі, а світловий рік – це астрономічна одиниця відстані, яка дорівнює відстані, яку світло долає у вакуумі за один земний рік, що становить приблизно 9,46 трильйона кілометрів.
Представлені візуалізації демонструють масивний, видовжений циліндр, що складається з окремих, взаємопов’язаних секцій, збудованих уздовж центральної осі. Його торцева частина має дивовижну схожість з форсажними камерами реактивних літаків типу Сухой. Однак графіка не передає справжнього розміру судна. Це не просто корабель — це ціле мобільне місто, що простягається на неймовірні 36 миль (близько 58 кілометрів) від одного кінця до іншого. Місія “Хризаліди” полягає у перевезенні до 2400 осіб через 4,25 світлових року (що становить 25 трильйонів миль або 40 трильйонів кілометрів) космічної порожнечі, у подорожі, яка триватиме багато поколінь. Його металева конструкція складається з численних концентричних шарів, збудованих навколо центрального ядра. У космосі немає гравітації, тому, щоб протидіяти негативному впливу її відсутності на здоров’я людини, вся структура повільно обертатиметься, створюючи штучну гравітацію завдяки відцентровій силі.
Внутрішні шари присвячені життєзабезпеченню: тут розташовані ферми, сади та навіть відтворені біоми Землі, такі як тропічні та бореальні ліси. Рухаючись назовні, можна знайти громадські простори, як-от парки та бібліотеки, за ними — шар будинків для мешканців, надрукованих на 3D-принтері. Існує навіть окремий промисловий рівень, що відповідатиме за все: від виробництва до фармацевтики. Зовнішня оболонка слугує величезним складом для ресурсів та обладнання — зона, потенційно повністю керована роботами. Крім того, є “Купол Космосу” — величезна оглядова палуба, де пасажири зможуть споглядати Всесвіт, що пропливає повз, у контрольованому середовищі нульової гравітації.
Подорож завдовжки 400 років
Зрештою, пасажири прибудуть до Проксими Центавра b — потенційно життєпридатної екзопланети. Екзопланети — це планети, що обертаються навколо зірок за межами нашої Сонячної системи. Проксима Центавра b привернула значну увагу, оскільки вона знаходиться в так званій “житловій зоні” своєї зорі, де теоретично може існувати рідка вода, що є необхідною умовою для життя. Після прибуття, шатли з ядра корабля врешті-решт доставлять їх на поверхню планети. Але подорож, за оцінками, триватиме близько 400 років, що означає, що початковий екіпаж ніколи не побачить свого призначення. Їхні діти, а потім і діти їхніх дітей, народжуватимуться, житимуть і помиратимуть у глибокому космосі. Це досить значне відхилення від комфорту Землі, тому, щоб підготуватися до такого перебування, проєкт пропонує сміливий пробний етап, під час якого перші покоління мешканців жили б в Антарктиді протягом 70-80 років для адаптації. Антарктида, найхолодніший, найсухіший і найвисотніший континент на Землі, з її екстремальними умовами, низькими температурами та ізольованістю, є ідеальною лабораторією для перевірки стійкості людського організму та соціальних структур до викликів далекого космічного польоту.
На борту життя було б ретельно сплановане. Дизайнери прагнуть досягти стабільної популяції близько 1500 людей, з суворими правилами відтворення. Кожна людина матиме трирічне вікно між 28 та 31 роком, щоб народити до двох дітей. Це було б надзвичайно складне суспільство, тому управління кораблем мусило б дуже відрізнятися від земного. Концепція пропонує співпрацю між людськими лідерами та передовим штучним інтелектом.
Чи можна побудувати “Хризаліду” сьогодні?
Зупинімося на мить. “Хризаліда” — це надзвичайно захопливе та вражаюче деталізоване бачення, але наразі воно є суто гіпотетичним. Ця концепція стала переможною роботою на конкурсі дизайну Project Hyperion, де команди мали завдання спроєктувати багатопоколінний зореліт, використовуючи сучасні та найближчі майбутні технології, подібні до тих, що досліджуються NASA.
Наразі все це залишається у сфері наукової фантастики з кількох визначальних причин. Усе судно живилося б ядерними реакторами синтезу — технологією, яку ми ще не довели до досконалості на Землі. Ядерний синтез, процес, що живить Сонце та інші зорі, обіцяє майже необмежену, чисту енергію, але створення контрольованого та стабільного процесу на Землі залишається одним з найбільших наукових та інженерних викликів. Крім того, з його величезним розміром пов’язана неймовірна вага — приголомшливі 2,4 мільярда тонн. Це означає, що конструкцію доведеться збирати в гравітаційно стабільній точці між Землею та Місяцем. Такі точки, відомі як точки Лагранжа, є місцями в космосі, де гравітаційні сили двох великих тіл (наприклад, Землі та Місяця) врівноважуються, дозволяючи об’єкту залишатися відносно нерухомим щодо них. Процеси, необхідні для реалізації цього, просто виходять за межі наших поточних можливостей.
Попри це, конкурс породив кілька інших сміливих ідей, окрім “Хризаліди”. Друге місце посіла концепція “WFP Extreme”. Вона передбачала більш компактний корабель, розроблений на принципі самоактуалізації, та мав на меті створити середовище, де майбутні покоління могли б вільно вирішувати проблеми та формувати власне життя. Концепція “Systema Stellare Proximum”, що посіла третє місце, запропонувала дизайн, натхненний елегантною простотою медузи. Її найсміливіша особливість полягає у використанні видобутого астероїда як масивного, природного щита проти радіації глибокого космосу.
