Ранні 2000-ні роки стали епохою, що віщувала цифрове майбутнє: мобільні телефони вже існували, хоча до появи смартфонів було ще далеко, а компанія Apple щойно представила світові оригінальний iPod. Відеопрокат Blockbuster ще тримався на плаву, хоча багато хто з нас вже замовляв DVD-диски від Netflix поштою. Соціальні мережі обмежувалися платформами MySpace та Friendster, що лише закладало фундамент для сучасних гігантів. На тлі цих культурних змін, атаки 11 вересня 2001 року сколихнули світ, давши старт війні проти тероризму і змінивши геополітичний ландшафт. Саме тоді, у відповідь на нові виклики та потреби, авіагігант Boeing розробив проєкт транспортного літака, який, якби він був реалізований, став би найбільшим в історії авіації.
Цей надвеликий літак, названий “Пелікан Супертранспорт” (Pelican Super Transport), був відповіддю Boeing на запит Міністерства оборони США щодо створення авіаційного засобу, здатного швидко перекидати великі обсяги військ та обладнання в зони конфлікту. Його розробкою займалася Phantom Works – підрозділ передових досліджень, розробок та прототипування компанії Boeing Defense, Space & Security. За задумом, цей літак міг би доправити до 3000 військовослужбовців та майже 6804 метричних тонн спорядження у будь-яку гарячу точку протягом 96 годин. Цей проєкт був, без перебільшення, колосальним.
Розмах крил “Пелікана” сягав неймовірних 152.4 метрів, а його власна вага становила близько 1451.5 метричних тонн. Для порівняння, літак із найбільшим розмахом крил, що нині перебуває в експлуатації, Scaled Composites’ Model 351 Stratolaunch, який слугує платформою для запуску ракет у космос, має розмах крил менший на понад 30 метрів, сягаючи 117.35 метрів. “Пелікан” міг би перевозити майже 200 вантажних контейнерів, розташованих у два яруси, включно з 20 контейнерами у кожному крилі, або ж увесь запас протипіхотних мін, необхідних для створення мінного поля. Якщо б військовим потрібно було перемістити важку техніку, “Пелікан” міг би транспортувати 17 основних бойових танків M1 Abrams або 70 важких вантажівок підвищеної прохідності. Однак, попри свої надзвичайні можливості, “Пелікан” так і не здійнявся в небо, подібно до інших нереалізованих проєктів Boeing, таких як двопалубний 747X чи надзвуковий 2707. Причина була проста: він був надто великим.
Унікальна конструкція “Пелікана”
У світі природи пелікан — це великий, але напрочуд граційний птах. Хоча “Пелікан Супертранспорт” ніколи не борознив небеса, його дизайн певним чином нагадує цих дещо незграбних, але величних створінь. Плани передбачали вантажний літак з носовим завантаженням, оснащений відкидною носовою частиною для завантаження великогабаритних вантажів, подібно до знаменитого літака Guppy, відомого своєю унікальною здатністю транспортувати надвеликі компоненти, зокрема для космічної індустрії.
Щоб підняти “Пелікан” у повітря, інженери Boeing розробили вісім турбінних двигунів потужністю 80 000 кінських сил кожен, які мали забезпечувати політ на висоті 6096 метрів зі швидкістю 482.8 кілометрів на годину. Більшість військових та вантажних літаків літають значно вище, але “Пелікан” більшу частину часу проводив би набагато ближче до землі. Цей величезний літак мав використовувати ефект екранування (ground effect) – аеродинамічне явище, коли літак отримує додаткову підйомну силу та відчуває зменшений опір повітря під час польоту на висоті, що не перевищує розмах його крил над поверхнею. Це дозволило б значно підвищити ефективність польоту на низьких висотах, наприклад, над водними поверхнями або рівнинами.
Для безпечного приземлення, якщо Boeing 747 має 18 коліс, а військовий транспортник C-5 Galaxy – 28, то “Пелікану” знадобилося б цілих 76 коліс, розташованих двома довгими рядами вздовж фюзеляжу. Кожне колесо мало бути керованим, щоб допомогти літаку протистояти бічним вітрам, але така кількість коліс, водночас, ускладнила б зліт. З такою конструкцією він не зміг би підніматися з землі як звичайний комерційний авіалайнер, а, ймовірно, вимагав би вертикального зльоту.
Чому “Пелікан” так і не злетів
Проєкт Boeing “Пелікан” міг здаватися амбітним на папері, але історія авіації бачила й абсурдніші задуми. Приміром, H-4 Hercules Говарда Г’юза, прозваний “Ялиновим Гусем” (Spruce Goose), оскільки був побудований із композиту березової деревини та смоли. Цей експериментальний літаючий човен, що став найбільшим свого часу, здійснив лише один короткий політ. Так само, як і для творіння Г’юза, для “Пелікана” його колосальний розмір, хоч і був незамінним для уряду, виявився і його Ахіллесовою п’ятою. Необхідність здійснювати польоти на таких низьких висотах відкривала літак для безлічі проблем під час тривалих перельотів, включно зі зіткненнями з птахами і навіть ударами хвиль при перетині океанів. До того ж, попри свою назву, “Пелікан” не зміг би приземлятися на воду.
Літак також мав би обмежену маневреність як на землі, так і в повітрі. Повністю завантажений, він міг важити до 2721.55 метричних тонн, що еквівалентно понад 2.7 мільйонам кілограмів. Це було б занадто багато для більшості злітно-посадкових смуг, здатних руйнувати асфальтове покриття. Окрім того, проєкт виявився б надзвичайно дорогим. У 2005 році Конгрес США дійшов висновку, що Boeing, ймовірно, не зможе реалізувати “Пелікан” до запланованого терміну 2015 року. Міністерство оборони також висловило занепокоєння щодо потенційних проблем з експлуатацією такого літака. До 2006 року компанія Boeing згорнула проєкт, і “Пелікан” залишився лише в анналах нереалізованої авіаційної історії.
