Ядерні вибухи та мир – ці два поняття на перший погляд здаються несумісними. Проте всього кілька десятиліть тому СРСР активно застосовував ядерну зброю не лише у військових цілях, а й для гасіння масштабних пожеж на газових свердловинах та навіть для стимулювання видобутку блакитного палива. Загалом колишній Радянський Союз провів щонайменше 16 експериментальних та промислових вибухів, використовуючи атомну енергію для будівництва, розвитку нафтогазових родовищ, видобутку мінералів та розробки водних ресурсів. Але варто зазначити, що ця ідея не була суто радянським винаходом і СРСР не був першим, хто до неї вдався.
Історія так званих “мирних ядерних вибухів” (МЯВ) бере свій початок у 1957 році, коли уряд Сполучених Штатів запустив програму “Плугшер” (Plowshare). Ця концепція вперше привернула значну увагу після знаменитої промови тодішнього президента Дуайта Д. Ейзенхауера “Атоми для миру”, де він наголосив на потенціалі ядерної енергії для цивільних потреб. У рамках програми “Плугшер” між 1957 та 1973 роками США провели 27 ядерних випробувань для різноманітних цілей: від екскаваційних робіт до стимуляції видобутку газу та виробництва рідкісних ізотопів. Цілі по інший бік Атлантики, в СРСР, були дуже схожими.
Одним з найактивніших прихильників ідеї мирних ядерних вибухів у радянській ядерній програмі був Єфим П. Славський, тодішній міністр середнього машинобудування. Відомий випадок стався у 1965 році, коли після ядерного вибуху потужністю 140 кілотонн у Казахстані, Славський став першою людиною, яка перепливла озеро, що утворилося в кратері від цієї події. А вже за рік, на тлі широкомасштабної кризи в газовій промисловості, була висунута пропозиція використовувати ядерні вибухи для гасіння неконтрольованих газових свердловин. Протягом короткого часу було проведено кілька успішних операцій із закриття таких свердловин.
Вибуховий старт успіху
Першою задокументованою подією застосування мирного ядерного вибуху для гасіння газової свердловини стало родовище Уртабулак у південному Узбекистані. У 1963 році на свердловині №11 на глибині близько 2,5 кілометрів було втрачено контроль, що призвело до витоку 12 мільйонів кубометрів газу на добу – обсягу, достатнього для забезпечення електроенергією такого великого міста, як Санкт-Петербург (колишній Ленінград).
Протягом трьох років фахівці безрезультатно боролися з витоком. Усі спроби зупинити його зазнавали невдачі, оскільки нижній сегмент свердловини, що охоплював приблизно тисячу метрів, неможливо було заглушити. Спроби відвести потік також були провальними через ризики безпеки. Нарешті, у 1966 році ідея використання ядерного вибуху була прийнята до реалізації. Було пробурено дві свердловини діаметром 13,5 дюймів, одна з яких досягла глибини близько 1,5 кілометрів, а її відстань від витоку становила приблизно 35 метрів. Між 1972 і 1981 роками Радянський Союз провів чотири успішні вибухи для схожих цілей.
Першим кроком було охолодження штучно створеної свердловини, щоб можна було безпечно розмістити ядерний вибуховий пристрій. Після того, як вибухівка була встановлена всередині камери, її герметизували цементом, щоб запобігти забрудненню атмосфери радіацією. У вересні 1966 року в штучній свердловині було детоновано 30-кілотонний ядерний заряд. “Через двадцять три секунди полум’я згасло, і свердловина була герметизована”, – йдеться у звіті Міністерства енергетики США.
Успішні історії в наступні роки
Лише за кілька місяців після успіху в Уртабулаку, подібна стратегія була застосована на газовому родовищі Памук. Після буріння на глибину близько 2,7 кілометрів, оперативна група зіткнулася з блокуванням на глибині 800-1000 метрів через неконтрольовану свердловину, і незабаром газ почав виходити й на поверхню. Коли такі рішення, як гідравлічний розрив пласта, не дали результату, було вирішено знову використати ядерний вибух. Згодом була пробурена похила свердловина на глибину 2,4 кілометри, що наблизилася приблизно на 30 метрів до проблемної свердловини.
Спеціалізований ядерний пристрій, здатний витримувати високий тиск і температуру, був розроблений у ядерній лабораторії в Челябінську – місті, відомому руйнівним падінням метеорита у 2013 році. Вимірюючи два метри в довжину, 47-кілотонний ядерний пристрій було детоновано у 1968 році, і він допоміг герметизувати витік газу протягом тижня. За даними Всесвітньої ядерної асоціації, за винятком однієї, кожна ядерна операція, проведена Радянським Союзом для гасіння пожеж і герметизації витікаючих свердловин, була успішною.
Остання така операція, проведена на Кумжинському газовому родовищі у 1981 році, не досягла своєї мети. Проте, з позитивного боку, всі проекти мирних ядерних вибухів для гасіння та герметизації неконтрольованих газових свердловин були безпечно локалізовані, і не було повідомлень про радіоактивність на рівні землі, яка б загрожувала виживанню. У 2010 році ідея ядерного вибуху для ліквідації масштабного розливу нафти Deepwater Horizon у Мексиканській затоці була запропонована, але уряд США відхилив її.
