Бомбардувальник B-2 Spirit, також відомий як «літаюче крило», є справжнім втіленням передових технологій. Його секретні стелс-технології включають використання унікальних композитних матеріалів, покритих надсекретним шаром, що дозволяє йому залишатися практично невидимим для найсучасніших систем протиповітряної оборони. Однак, за ці дивовижні можливості доводиться платити величезну ціну — понад 2 мільярди доларів за кожен літак, що робить його найдорожчим повітряним судном, коли-небудь створеним.
Здавалося б, високотехнологічний бомбардувальник, здатний ухилятися від ворожих радарів, розвивати високі дозвукові швидкості, долати відстань до 11 112 кілометрів без дозаправки та доставляти до 18 144 кілограмів звичайних або ядерних боєприпасів до цілі (і навіть обладнаний ванною кімнатою для пілотів), мав би витримувати майже будь-яку негоду. І справді, сьогодні він може це робити. Проте, коли B-2 лише розпочинав свою льотну кар’єру, існували серйозні побоювання, що волога може призвести до його загибелі.
Світ вперше побачив B-2 у 1988 році, а Військово-повітряні сили США отримали його на озброєння у 1993 році. Проте вже у 1995 році звіти Головного контрольно-ревізійного управління (GAO) — незалежного агентства, що надає Конгресу США аудиторські, оціночні та розслідувальні послуги — зазначали, що система радарів «Terrain Following Terrain Avoidance» (TFTA), призначена для слідування рельєфу та уникнення перешкод, мала труднощі з розрізненням дощової хмари від гірського схилу. Мало того, радарно-поглинаюче металеве покриття B-2 легко руйнувалося під впливом дощу, спеки та вологості. Волога була настільки значною проблемою, що літак потребував постійного зберігання в ангарі та був придатний для виконання місій лише в «сприятливих умовах» з відносно низькою вологістю, відсутністю опадів та помірними температурами.
Невелика волога не зламає дух цього сучасного бомбардувальника ВПС
Як виявилося згодом, у звіті Головного контрольно-ревізійного управління (GAO) були допущені значні перекручення фактів, які зберігаються донині, про що свідчать численні статті та відео, що досі стверджують, ніби B-2 не може літати під дощем. У 1997 році генерал ВПС США Джон Шоуд, відомий американський військовий діяч, написав статтю для газети «The Washington Post», одного з найвпливовіших видань Сполучених Штатів, у якій пояснив, що існували три ранні версії B-2. Першою була Block 10, що спочатку використовувалася для тренувань, потім Block 20, а Block 30 мав остаточну конфігурацію.
Був відомий недолік у дощостійкому покритті версій Block 10. Під час виробництва передня кромка покриття була нанесена неправильно, що призводило до його руйнування під дощем. Крім того, нікелева сполука, що використовувалася для згладжування клейких матеріалів, також деградувала під впливом вологи. За словами Шоуда, звіт GAO зосереджувався виключно на версіях Block 10 та кількох літаках Block 20, але не на оновленій та виправленій версії Block 30. Ця модифікація може витримувати не лише дощ та високу вологість, але й температури в діапазоні від приблизно -54 до 49 градусів Цельсія. Шоуд стверджував, що обидві проблеми були виправлені станом на вересень 1997 року, і всі літаки B-2 мали бути оновлені до конфігурації Block 30 до 2000 року.
Щоб додатково підтвердити цей факт, у 1997 році Військово-повітряні сили США провели демонстрацію, свідками якої були десятки репортерів та фотографів. Команда авіаторів поливала B-2 з брандспойтів, показуючи його стійкість до води. Сьогодні Військово-повітряні сили США мають менш ніж два десятки бомбардувальників B-2 Spirit у своєму флоті, і всі вони здатні успішно виконувати польоти під дощем, спростовуючи давні міфи.
