Нове дослідження, проведене фахівцями NASA, проливає світло на таємниці Церери – найближчої до Землі карликової планети. Воно натякає на те, що Церера колись мала давнє, потужне джерело енергії, здатне започаткувати еволюцію позаземних форм життя у прихованому океані цього крихітного світу. Це відкриття перевертає уявлення про потенційну життєпридатність небесних тіл у Сонячній системі.
Церера, що має близько 950 кілометрів у діаметрі – це приблизно чверть розміру Місяця – є найбільшим об’єктом у головному поясі астероїдів. Цей космічний регіон розташований між орбітами Марса та Юпітера. Хоча Церера недостатньо велика, аби вважатися повноцінною планетою, її розмір дозволяє віднести її до категорії карликових планет, подібно до Плутона, який втратив свій повний планетарний статус у 2006 році за рішенням Міжнародного астрономічного союзу.
У нашому космічному сусідстві офіційно визнано п’ять карликових планет, тоді як інші чекають на належне визнання, і очікується, що в найближчі десятиліття будуть зроблені нові відкриття. Однак Церера є єдиною з них, розташованою у внутрішній частині Сонячної системи. Решта карликових планет, серед яких Хаумеа, Макемаке та Еріда, знаходяться далеко за орбітою Нептуна.
Секрети глибин Церери
За останні роки вчені значно розширили свої знання про Цереру завдяки зонду Dawn від NASA, який досліджував об’єкт з 2014 по 2018 рік. Одне з найзахопливіших відкриттів місії Dawn полягало в тому, що цей гігантський космічний камінь, імовірно, є водним світом. Сліди води та солоних мінералів на крижаній поверхні карликової планети свідчать про наявність великого резервуару розсолу, прихованого глибоко під поверхнею. Інші дослідження натякнули, що цей підземний океан також може містити органічний вуглець – суттєвий складник усього життя на Землі.
Проте донедавна вчені вважали, що життя навряд чи могло виникнути на Церері, оскільки карликова планета, як гадали, не мала джерела енергії, здатного дати поштовх життю.
Давнє джерело енергії
Але нове дослідження, опубліковане 20 серпня в журналі «Science Advances», показало, що це було не завжди так. Дослідницька група створила комп’ютерні моделі на основі даних, зібраних місією Dawn, щоб змоделювати, як змінювалися надра кам’янистого тіла з часом. Це моделювання виявило, що внутрішні шари карликової планети, ймовірно, колись виділяли велику кількість енергії у вигляді тепла, що породжує надію на те, що крихітні позаземні мікроби могли виникнути в прихованому океані Церери.
Ця знахідка також може мати “значні наслідки” для потенціалу пошуку життя в інших частинах Сонячної системи, заявив у пресрелізі NASA провідний автор дослідження Семюел Курвіль, планетолог з Університету штату Арізона та колишній стажист Лабораторії реактивного руху NASA.
Дослідники припускають, що ядро Церери колись виділяло значну кількість тепла внаслідок поступового розпаду радіоактивних ізотопів. Радіоактивні ізотопи — це атоми з нестабільними ядрами, які з часом розпадаються, вивільняючи енергію у вигляді тепла та випромінювання. Команда вчених вважає, що це нагрівання тривало від 0,5 до 2 мільярдів років після утворення гігантської скелі, що, ймовірно, відбулося незабаром після формування решти Сонячної системи, близько 4,6 мільярда років тому. У найспекотніші періоди температура ядра, ймовірно, досягала близько 280 градусів за Цельсієм, зазначають дослідники.
Це не вперше, коли вчені припускали, що Церера мала радіоактивне ядро. Однак це дослідження є найпереконливішим доказом того, що воно генерувало достатньо тепла для потенційної підтримки життя.
Гідротермальні системи і позаземне життя
Окрім нагрівання підповерхневого океану карликової планети до життєпридатної температури, радіація могла також спричинити викиди гарячої, багатої на мінерали води через дно океану. Це схоже на гідротермальні вентиляційні системи на Землі, які підтримують різноманітні мікробні спільноти в нищівних темних глибинах наших океанів. Ці системи, де гаряча, багата на хімічні елементи вода виходить з морського дна, створюють унікальні екосистеми, що не залежать від сонячного світла.
“На Землі, коли гаряча вода з глибоких підземних шарів змішується з океаном, результатом часто є справжнє «бенкетування» для мікробів – розмаїття хімічної енергії”, – зауважив Курвіль.
Астробіологи припускають, що подібні системи можуть підтримувати позаземне життя на інших водних світах Сонячної системи, включаючи супутники Сатурна – Енцелад та Титан, а також супутники Юпітера – Європу та Ганімед. Енцелад, наприклад, відомий своїми гейзерами, що викидають воду з підповерхневого океану, а Європа, як вважається, має величезний океан під товстим шаром льоду, що робить її одним з найбільш перспективних місць для пошуку життя.
Однак, оскільки радіоактивне ядро Церери згасло близько 2,5 мільярда років тому, будь-які можливі позаземні мікроби, ймовірно, вимерли через похолодання. Це означає, що шанси на існування життя на карликовій планеті сьогодні практично дорівнюють нулю.
