Напад Японії на Перл-Гарбор завдав нищівного удару по Тихоокеанському флоту ВМС США, проте на щастя жоден американський авіаносець не був потоплений під час цієї атаки. Це дозволило Сполученим Штатам вступити у Другу світову війну, маючи в активній службі сім флотських авіаносців та один ескортний авіаносець. До цих велетнів, які часто були головною ударною силою бойових операцій, належали «Лексінгтон» (Lexington), «Саратога» (Saratoga), «Рейнджер» (Ranger), «Йорктаун» (Yorktown), «Ентерпрайз» (Enterprise), «Хорнет» (Hornet) та «Уосп» (Wasp).
Ескортні авіаносці, як-от «Лонг-Айленд» (USS Long Island), були значно меншими та повільнішими. Їхнє призначення полягало в забезпеченні повітряного прикриття конвоїв, а також у перевезенні літаків з материкової частини США на європейські та тихоокеанські фронти. Хоча США почали війну із загальною кількістю у вісім авіаносців, це число швидко змінилося. Чотири з семи первісних флотських авіаносців — «Лексінгтон», «Йорктаун», «Уосп» та «Хорнет» — були втрачені в боях. Однак, неперевершена промислова потужність США відіграла визначальну роль, дозволивши ВМС значно розширити свій авіаносний флот протягом конфлікту.
Сполучені Штати побудували велику кількість авіаносців під час Другої світової війни
Під час Другої світової війни на озброєнні ВМС США перебували шість класів флотських та легких авіаносців, а також вісім класів ескортних та навчальних авіаносців. Авіаносці класів «Лексінгтон» та «Йорктаун» вже були в експлуатації на початку конфлікту, як і поодинокі кораблі-авіаносці «Рейнджер» та «Уосп».
Найбільш численним класом авіаносців у ВМС США був клас «Ессекс» (Essex). Сімнадцять кораблів цього класу було введено в експлуатацію, і чотирнадцять з них взяли участь у бойових діях до 1945 року. Головний корабель цього класу, «Ессекс» (USS Essex), був завершений у 1942 році та розпочав операції у 1943 році. Ці авіаносці стали хребтом американського флоту, забезпечуючи домінування в Тихому океані. Також були легкі авіаносці класу «Індепенденс» (Independence), які спочатку розглядалися як тимчасовий захід у разі затримки будівництва флотських авіаносців класу «Ессекс». Ці кораблі, дев’ять з яких надійшли на озброєння, були переобладнані з легких крейсерів, що демонструвало швидкість та адаптивність американського кораблебудування.
Загалом 26 флотських та легких авіаносців поповнили ряди ВМС США протягом Другої світової війни. Однак ВМС США також активно використовували менші авіаносці. До них належали ескортні авіаносці: один класу «Лонг-Айленд» (Long Island-class), один класу «Чарджер» (Charger-class), одинадцять класу «Боуг» (Bogue-class), чотири класу «Сангамон» (Sangamon-class), п’ятдесят класу «Касабланка» (Casablanca-class) та десять класу «Комменсмент-Бей» (Commencement Bay-class). Крім того, були два навчальні авіаносці, «Сейбл» (USS Sable) та «Вулверін» (USS Wolverine), що базувалися на Великих озерах, де проходили тренування тисячі пілотів, перш ніж вирушити на фронт. Ця унікальна практика дозволяла безпечно навчати екіпажі далеко від бойових дій, використовуючи природні переваги внутрішніх вод.
Підбиваючи підсумки, до кінця війни Сполучені Штати ввели в експлуатацію загалом 112 авіаносців, 11 з яких були втрачені внаслідок ворожих дій. Це означало, що у вересні 1945 року 101 авіаносець активно служив по всьому світу. Для порівняння, Японія почала війну з 11 авіаносцями і побудувала ще 17 під час війни, з яких лише вісім вступили в дію. Ці цифри яскраво ілюструють, як промислова міць Сполучених Штатів стала вирішальним чинником у перемозі над противником, забезпечивши безпрецедентну перевагу на морі та в повітрі.
