Космічний телескоп Джеймса Вебба, передовий інструмент сучасної астрономії, здійснив дивовижне відкриття, помітивши раніше небачений супутник, що обертається навколо Урана. Це відкриття збільшує кількість природних супутників крижаної планети до 29, відкриваючи нові горизонти для розуміння її формування та еволюції.
Відкритий супутник, тимчасово названий S/2025 U1, є надзвичайно малим — його діаметр становить усього близько 10 кілометрів. Саме цей незначний розмір став причиною того, що він залишався невидимим для інших потужних телескопів і навіть для космічного апарату «Вояджер-2», який у 1986 році здійснив свій історичний проліт повз Уран. «Вояджер-2» — це роботизований зонд NASA, запущений у 1977 році, який є єдиним апаратом, що досліджував чотири газові гіганти Сонячної системи: Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун. Його дані були неоціненними для нашого раннього розуміння далеких планет.
Невловне світло в глибинах космосу
Детектування цього невловимого супутника стало можливим завдяки надзвичайним можливостям камери NIRCam (Near-Infrared Camera) космічного телескопа Джеймса Вебба. Ця камера, що працює в ближньому інфрачервоному діапазоні, дозволила вченим виявити ледь помітні відблиски сонячного світла у серії з десяти 40-хвилинних зображень Урана з довгою експозицією. Відкриття S/2025 U1 свідчить про те, що навколо Урана може приховуватися значно більше невідомих об’єктів.
Метью Тіскарено, старший науковий співробітник Інституту SETI у Маунтін-В’ю, Каліфорнія, який входить до дослідницької команди, зауважив: “Жодна інша планета не має стільки малих внутрішніх супутників, як Уран, а їхні складні взаємозв’язки з кільцями натякають на хаотичну історію, що розмиває межу між системою кілець та системою супутників”. Він також додав, що новий супутник є меншим і значно тьмянішим, ніж найменші з раніше відомих внутрішніх супутників, що робить ймовірним виявлення ще більшої складності.
Уран, сьома планета від Сонця, була вперше помічена у 1781 році німецько-британським астрономом Фредеріком Вільямом Гершелем. Цей видатний вчений також відомий відкриттям інфрачервоного випромінювання та двох супутників Сатурна, Мімаса та Енцелада. Уран обертається навколо Сонця на відстані близько 2,9 мільярда кілометрів, що майже у 20 разів далі, ніж Земля. Він вирізняється унікальним нахилом своєї осі обертання, яка майже перпендикулярна до площини його орбіти, через що здається, ніби планета “котиться” по своїй орбіті.
Ця екстремальна відстань означає, що більша частина наших знань про далеку, крижану та нахилену планету походить з даних, зібраних космічним апаратом NASA «Вояджер-2», який пролетів повз газового гіганта сорок років тому. Проте, навіть ця інформація час від часу уточнюється та переглядається.
Нововиявлений супутник, що став 14-м членом системи малих супутників, розташований усередині орбіт найбільших супутників Урана — Міранди, Аріеля, Умбріеля, Титанії та Оберона. Він знаходиться на відстані 56 000 кілометрів від центру Урана та має майже кругову орбіту, що свідчить про те, що він, можливо, не відійшов далеко від місця свого утворення. Його розташування в межах темних внутрішніх кілець Урана (планета має 13 кілець, розділених на внутрішню систему та зовнішню пару) ймовірно пояснює, чому він так довго залишався непоміченим.
Майбутнє найменування та продовження досліджень
Офіційна назва для щойно відкритого супутника очікує схвалення Міжнародного астрономічного союзу (IAU). IAU — це глобальна організація, відповідальна за найменування небесних тіл та їхніх особливостей. Згідно з усталеною традицією, супутники Урана зазвичай отримують імена персонажів з творів Вільяма Шекспіра або Олександра Поупа. Вільям Шекспір є одним з найвидатніших драматургів і поетів англійської мови, а Олександр Поуп — відомий англійський поет XVIII століття, майстер сатири та епіграми. Тож новий супутник, найімовірніше, буде названий на честь якогось літературного героя.
Космічний телескоп Джеймса Вебба вже зробив низку приголомшливих спостережень, зазираючи у найвіддаленіші куточки нашого Всесвіту. Однак вчені наголошують, що це відкриття, зроблене в рамках програми загальних спостережень космічного телескопа, підкреслює здатність JWST знаходити об’єкти на зовнішніх межах нашої власної Сонячної системи.
“Дивлячись у майбутнє, відкриття цього супутника підкреслює, як сучасна астрономія продовжує розвивати спадщину таких місій, як «Вояджер-2», який пролетів повз Уран 24 січня 1986 року і дав людству перший близький погляд на цей загадковий світ”, — зазначила Мар’ям Ель Мутамід, провідний науковець Відділу науки та дослідження Сонячної системи Південно-західного науково-дослідного інституту в Боулдері, Колорадо. “Тепер, майже через чотири десятиліття, космічний телескоп Джеймса Вебба просуває цю межу ще далі”.
