Чому деякі люди постійно повторюють одні й ті самі шкідливі вчинки, навіть коли усвідомлюють їхні наслідки? Нове глобальне дослідження пролило світло на це питання, виявивши три окремі типи прийняття рішень та пояснивши, чому покарання є ефективним не для всіх.
Самосаботаж – це явище, коли людина свідомо чи несвідомо здійснює дії, що активно підривають її власні цілі, успіх або добробут. Він може проявлятися в різних сферах життя: на роботі, у стосунках, у досягненні особистих звершень.
Нещодавнє дослідження, проведене Університетом Нового Південного Вельсу (UNSW) у Сіднеї, заглибилось у проблему самосаботажу, прагнучи зрозуміти, чому деякі особи продовжують робити вибір, що шкодить їм самим або іншим, навіть після того, як їх за це покарали. Замість того, щоб припускати однакову реакцію всіх на покарання, науковці перевіряли, чи справді люди по-різному засвоюють уроки від негативного досвіду. «Ми виявили, що деякі люди просто не вчаться на досвіді, — зазначив провідний автор дослідження, доктор Філіп Жан-Рішар Ді Брессель, поведінковий нейробіолог та експериментальний психолог зі Школи психології UNSW. — Навіть коли вони мотивовані уникнути шкоди та уважні, вони не усвідомлюють, що їхня власна поведінка є причиною проблеми.»
У дослідженні взяли участь 267 осіб із 24 країн, що представляли різноманітний віковий та соціальний спектр. Учасникам було запропоновано зіграти в комп’ютерну гру з метою набрати якомога більше балів. Натискання на одну з двох «планет» приносило очки: одна з них була «ризикованою» і могла спровокувати атаку, що призводило до втрати балів, інша — «безпечною» і ніколи не призводила до втрат. Після трьох раундів «покарання» учасникам чітко пояснили, яка саме планета спричиняє атаки, а їхнє розуміння було перевірено тестом. «По суті, ми сказали їм: “Ця дія веде до такого негативного наслідку, а ця інша — безпечна”», — пояснив Жан-Рішар Ді Брессель. «Більшість людей, які до цього робили невдалий вибір, одразу ж змінили свою поведінку. Але деякі — ні».
Збір даних відбувався у два етапи: початкове тестування та повторне через шість місяців. На кожному етапі учасники грали в комп’ютерну гру та заповнювали анкети, що вимірювали їхню ігрову стратегію, когнітивну гнучкість, звичкові схильності та вживання алкоголю. Зі всіх набраних учасників 128 повернулися для повторного тестування через пів року. Дослідники виявили, що учасники поділяються на три чітко визначені поведінкові типи:
«Чутливі» (Sensitive)
Ці люди швидко розпізнавали, яка планета спричиняє шкоду, і рано змінювали свою поведінку, навіть до того, як їм про це повідомляли.
«Неусвідомлені» (Unaware)
Спочатку вони не змогли самостійно визначити причину покарання, але після того, як їм це чітко пояснили, вони змінили свою поведінку.
«Компульсивні» (Compulsive)
Ця група не змінила своєї поведінки навіть після роз’яснення покарання. Вони продовжували обирати шкідливий варіант.
Отримані результати збіглися з даними попереднього дослідження, яке включало лише австралійських студентів-психологів, на відміну від цього, що охопило різноманітну міжнародну когорту. У попередньому дослідженні близько 35% учасників були «чутливими», 41% — «неусвідомленими» і 23% — «компульсивними». У поточному дослідженні ці показники склали приблизно 26%, 47% та 27% відповідно. «Ми провели те саме завдання із вибіркою загального населення з 24 країн — людей різного віку, походження та життєвого досвіду, — зазначив Жан-Рішар Ді Брессель. — І те, що ми виявили, це те, що з’явилися ті самі поведінкові профілі. Усе, що ми бачили у австралійських студентів-психологів, відтворилося майже ідентично». Жан-Рішар Ді Брессель пояснив, що невелика різниця в цифрах між дослідженнями частково пояснюється кількістю учасників віком понад 50 років, які були схильніше потрапляти до категорії «компульсивних». «Це може бути пов’язано з когнітивною гнучкістю — здатністю адаптувати своє мислення, — сказав він. — А вона має тенденцію знижуватися з віком».
Когнітивна гнучкість – це здатність адаптувати своє мислення та поведінку до нових, непередбачених або мінливих ситуацій. Вона включає переключення уваги, зміну стратегій розв’язання проблем та адаптацію до нової інформації.
Поведінку учасників із «компульсивної» категорії не можна було пояснити лінню чи низькою мотивацією; це була радше неспроможність інтегрувати знання в дію. Дослідники наголосили на важливості з’ясування причин такого вибору. «Ми запитали учасників, яку стратегію вони вважали найкращою, і вони часто описували саме те, що робили, — навіть коли це був явно неправильний вибір», — зазначив Жан-Рішар Ді Брессель.
Цікаво, що більшість учасників залишилися в тому ж поведінковому типі й через шість місяців. «Це було одним із найбільш вражаючих висновків, — зазначив Жан-Рішар Ді Брессель. — Це свідчить про те, що це не просто випадкові помилки чи невдалі дні. Це стабільні риси — майже як типи особистості. Це не означає, що вони є незмінними, просто для їхньої зміни може знадобитися втручання». Проте дослідження має деякі обмеження. По-перше, воно проводилося в спрощеному, ігровому середовищі — реальні поведінкові патерни можуть включати складніші емоції, контексти та ставки. По-друге, учасники були носіями англійської мови з доступом до інтернету, що може обмежувати застосовність результатів до ширших верств населення.
Попри обмеження, дослідження демонструє, що люди не завжди однаково вчаться на покаранні, що може мати важливі наслідки для реального світу. Це може пояснити, чому штрафи, попередження або медичні кампанії не завжди ефективні, або чому деякі люди повертаються до шкідливих звичок, таких як зловживання психоактивними речовинами. Висновки дослідження можуть бути використані для розробки поведінкової терапії та коучингу, які можна адаптувати до кожного поведінкового типу. Вони також можуть слугувати основою для створення ефективніших втручань у сферах боротьби із залежностями та кримінального правосуддя. «Звісно, реальне життя набагато складніше, ніж проста гра, яку ми розробили, — зауважив Жан-Рішар Ді Брессель. — Але закономірності, які ми спостерігаємо, коли люди ігнорують як досвід, так і інформацію, схожі на те, що ми бачимо в азартних іграх та інших компульсивних видах поведінки. Ми показали, що стандартні інформаційні кампанії працюють для більшості людей — але не для всіх. Для компульсивних індивідів нам може знадобитися інший тип втручання». Дослідження було опубліковано в науковому журналі Communications Psychology.
