9 січня минають 222-гі роковини з дня смерті гетьмана України Кирила Розумовського. Усвідомлюючи значення місця свого поховання, яке мало стати не тільки місцем вічного спокою, родовою святинею, а й місцем пам’яті українців, Кирило Розумовський свідомо вибрав для цього гетьманську столицю Батурин. З цією метою у Батурині він побудував Воскресенську церкву-усипальницю, у крипті якої у 1803 р. був похований.
Правнук же гетьмана, Каміл Розумовський облаштував усипальницю цілої родини, знаходиться вона на території сучасної Чеської Республіки. Наприкінці ХІХ ст. він придбав декілька маєтків у околицях чеського міста Опава та сформував новий родинний осередок. Важливе місце у ньому займала родинна усипальниця. Місцем для її розташування Каміл обрав один зі своїх маєтків, Горні Вікштейн, який на той час був головною резиденцією родини і знаходився в с. Радків. Розміщувалася усипальниця на сільському цвинтарі поруч із церквою Різдва Пресвятої Богородиці, якою і опікувався нащадок гетьмана.
Варто підкреслити, що Каміл Розумовський вивчав історію своєї родини, ушановував пам’ять пращурів та здійснював догляд за їхніми похованнями, саме тому у 1909 р. відвідав церкву-усипальницю свого прадіда Кирила Розумовського, організував у ній ремонтні роботи та долучився до реставрації гетьманського палацу в Батурині.
Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. будівництво усипальниці та зведення величного монумента вартувало не тільки чималих грошей, а й потребувало дозволу влади. Здебільшого його отримували лише ті родини, представники яких внесли певний вклад у розбудову міста або краю. Каміл же дійсно відзначився меценатською діяльністю на теренах Опавщини, будуючи та підтримуючи школи, церкви, каплиці, пожежні частини. За цей вагомий внесок у розвиток регіону він навіть удостоєний звання почесного громадянина Радкова, Мелча та Дольні Животіце, відповідно йому не могли відмовити в облаштуванні родинного поховання.
В усипальниці знайшли свій спочинок сім представників родини Розумовських. Зауважимо, що на сьогодні це єдина усипальниця представників гетьманської родини. У ній покоїться п’ятий син гетьмана України Григорій Розумовський (1759–1837 рр.), він же дід Каміла, відомий вчений у сферах геології та мінералогії. Спочатку поховання Григорія Розумовського знаходилося у крипті церкви c. Чеський Рудолець. У вересні 1898 р. Каміл відвідав його та виявив, що могила є недоглянутою і нікому непотрібною, тому організував перепоховання. 16 листопада останки Григорія Розумовського вилучили з дубової труни, перемістили у металеву і 18 листопада їх привезли в Опаву, а вже наступного дня перепоховали в сімейній усипальниці. Його поховання та надгробний пам’ятник Каміл розмістив по центру усипальниці, адже по лінії Григорія продовжився рід Розумовських до нашого часу.
Поруч з Григорієм упокоїлася його дружина, бабуся Каміла Тереза-Єлизавета (1785–1818 рр.), уроджена баронеса Шенк цу Кастель. Каміл Розумовський вирішив поєднати свого дідуся з бабусею, перепоховавши її з Смоленського кладовища у Санкт-Петербурзі. Однак це зробити виявилося складніше, оскільки Каміл не знав точного місця знаходження її могили. Він звертався за допомогою до свого троюрідного брата Олександра Васильчикова, працівників цвинтаря, досліджував церковні записи і навіть сам у 1891 р. приїздив до Санкт-Петербурга, але все це не дало результатів. На щастя, Каміл Розумовський знайомиться із земляком, вихідцем із Опави, статським радником, директором Санкт-Петербурзької школи Святої Анни Джозефом Кенігом. Завдяки його втручанню вдалося не тільки знайти місце могили, а й отримати дозвіл на ексгумацію та вивезення останків до Австро-Угорської імперії. Згідно звіту Джозефа Кеніга відомо, що ексгумація відбулася у листопаді 1900 р. за участі австро-угорського консула Річарда вон Мешеде, представників поліції та медиків. Прах Єлизавети Розумовської прибув до Радкова 27 листопада 1900 р. та був перепохований в усипальницю.
До усипальниці Каміл Розумовський перепоховав й інших членів родини, прах яких знаходився у різних куточках Європи. У 1889 р. Каміл із Ніцци переніс прах свого батька Лева Розумовського, онука гетьмана (1814–1868 рр.), офіцера Австро-Угорської імперії, з 1840 р. – Саксен-Кобург-Готського герцогства. Цього ж року померла матір Каміла Роза Розумовська (1814–1889 рр.), уроджена баронеса фон Льовенштерн, поховали її поруч з чоловіком.
Також до родинної усипальниці, із Відня Каміл перепоховав свого дядька Максиміліана Григоровича Розумовського (1807–1849 рр.), гауптмана 28-го Імператорського піхотного полку.
У 1917 р. тут був похований і сам Каміл Розумовський (1852–1917 рр.). У Австрійському державному архіві нам вдалося виявити письмове повідомлення про смерть Каміла Розумовського, яке розкриває обставини смерті правнука гетьмана. Згідно нього смерть настала у маєтку Дольні Животіце 5 грудня 1917 р. у проміжку часу між 13:00–14:00 годинами дня від серцевого нападу. У 1936 р. до нього приєдналася дружина Марія Розумовська (1856–1936 рр.), уроджена фон Вінер-Вельтен.
За задумами Каміла Розумовського родинна усипальниця у Радкові мала стати пам’ятним місцем родини, тому до проєктування надгробного пам’ятника він залучив австрійського архітектора Макса Фляйшера, який уславився як автор синагог, усипальниць, мавзолеїв, надгробних пам’ятників заможних євреїв. Приміром, спроєктував мавзолеї для підприємця, засновника найбільшої вугільної компанії Австро-Угорщини, Вільгельма фон Гутмана та австрійського банкіра Едуарда Вінера фон Велтена, тестя Каміла.
Порівнюючи сучасний вигляд усипальниці Розумовських з тим, що на фотографії за 1900 р. можемо дійти висновку, що вона залишилася фактично без змін. Посередині між надгробками помічаємо обеліск, прикрашений гербом Розумовських, його Каміл зобразив з метою демонстрації як давності свого роду так і козацько-гетьманського походження. Даний герб почав використовувати гетьман України Кирило Розумовський, потім його сини та відповідно представники наступних поколінь. Особливу увагу гербу приділяв Каміл Розумовський, який відтворював його на фасадах своїх палаців у Радкові, Мелчі, Дольні Животіце, Опаві, у інтер’єрах побудованих ним церков та прикрашав палітурки книг, виданих за його сприяння і присвячених родині.
На кожному з надгробків посередині є напис, який містить ім’я з прізвищем померлого, роки життя, посаду або становище у суспільстві та епітафію. Епітафія, присвячена правнуку гетьмана України влучно відзначає чесноти Каміла Розумовського та висловлює вдячність покійному: «Забути себе і зробити щасливими інших було метою його життя, творити добро було його метою. Нехай він завжди буде прикладом для своїх дітей та онуків».
Автор: Альона Грабовець, історик. Національний заповідник «Гетьманська столиця»
